Зіткнувшись з таким могутнім опором, польський уряд вирішив тимчасово припинити акцію виселення. 15 червня 1946 р. він проголошує процес «репатріації» українців з Заксрзоння закінченим і визнає решту населення, що залишилося, поляками. Проте це був лише тимчасовий маневр, спрямований на перегрупування сил. Весною 1947 р. на Закерзоння прибув відомий польський воєначальник К. Сверчевський, щоб на місці вивчити ситуацію і розробити новий план бойових дій проти УПА. Однак 28 березня 1947 р. на шосе біля Балигородовом і Тісною у бою з українськими повстанцями під командуванням Хріна польський генерал загинув. Йому було влаштовано у Варшаві помпезний державний похорон з участю представників СРСР та інших союзників.
Через два місяці після цієї події, 28 травня 1947 р., у Варшаві було підписано договір про спільні військові дії Польщі, Чехословаччини й СРСР проти УПА. Ще раніше польський уряд розпочав горезвісну операцію «Вісла» з метою остаточного примусового виселення чверті мільйона українців, які ще залишилися на Закерзонні.
Операція «Вісла», за задумом її авторів, крім іншого, повинна була допомогти комуністам завоювати симпатії польських шовіністичних кіл. Це був час завзятої політичної боротьби після виборів у січні 1947 р., коли комуністи програли вибори і мусіли фальсифікувати їх результати.
Радянське командування перекинуло з Львівської області одну танкову дивізію, спеціальні протипартизанські загони і заблокувало прикордонними військами українсько-польський кордон, чехи вислали одну гірську бригаду, а поляки - моторизований корпус. Загальне командування здійснював маршал Польщі Роля-Жимерський за допомогою Міністра внутрішніх справ Радневича. Армія спрямовувалась, в першу чергу, проти повстанців Лемківщини й Перемишльщини. Ці землі були відрізані від польської території смугою міліцейських частин. Польські війська почали повне виселення звідси всього, не лише українського, але й польського населення. Поляків виселяли тому, що інколи вони сприяли українським повстанцям. Ветеран УПА Д. Бесараб, який кілька років партизанив на Лемківщині, пригадував, як польські селяни з місцевим ксьондзом допомагали їм провіантом, ганьбили вояків Армії Людової за те, що «вони мають державу, а все одно є розбійниками».
Українське населення транспортувалось під посиленим ескортом на так звані «земє одзискане» (повернуті землі польські) у Південну Прусію та Сілезію. Здебільшого їх розселяли по селах малими групами з метою якнайшвидшої асиміляції. Їх кількість не мала перевищувати 10 процентів польської людності; заборонялось безпосереднє сусідство переселенців з колишніми земляками.
Крім того, українцям діставалися найчастіше зовсім розграбовані або знищені колишні німецькі господарства і так звані «чвораки». Це були фільварковані бараки з чотирьох господарів, часто зі спільним подвір'ям, нерідко без вікон і дверей, інколи без даху, а то й без стіни. Причому даремно було б їм покладатися на яку-небудь допомогу з боку місцевої влади. 23 квітня 1947 р. Політбюро ЦК ПРП рийняло рішення про утворення концентраційного табору для українського населення у Явожному.
Він був збудований на базі філіалу колишнього нацистського табору в Освенцімі. В рамках операції «Вісла» в ньому було ув'язнено 4 тис. українських жінок, дітей та людей похилого віку.
Через деякий час вся Лемківщина, Перемишльщина і Ярославщина перетворились у безлюдну пустелю: все цивільне населення цього регіону було виселене. Після цього розпочалося прочісування лісів. Відділи УПА чинили мужній опір, та їхнє становище стало надзвичайно важким, не лише з причини величезного насичення краю ворожими військами, але й з огляду на повне обезлюднення території, що надзвичайно ускладнювало продовольчу проблему, до того ж у новій ситуації, коли відділи УПА перебували в безупинних маршах.
Вивезення українського населення позбавило збройну боротьбу УПА на цих теренах основної мети, зробило її тут безперспективною. Тому головнокомандувач УПА Р. Шухевич вирішив припинити збройну боротьбу на Закерзонні. Окремі загони отримують завдання прорватися на Захід, решта - перейти на територію СРСР. Так, наприклад, вдало відступили на територію Галичини загони Рена і Хріна.
У своїй збройній діяльності командування УПА часто використовувало таку форму боротьби, як рейд. Восени 1944 р. відбулося кілька рейдів українських партизанів у Білорусію. Головною метою була спроба налагодити контакт з білоруськими військовими силами, які під проводом партії білоруських націоналістів - Білоруського Національно-демократичного об'єднання вели боротьбу проти Сталіна і його режиму. В середині квітня 1945 р. загони УПА вирушають у рейд до Польщі і Литви.