27 червня{62} надвечір десять тисяч татар, відді- лившись від решти війська, наблизилися до поляків, щоб дізнатися про їхні наміри, вдаючи ніби викликають їх до бою. Великий маршалок і великий хорунжий, не стерпівши їхнього зухвальства, вийшли з дозволу ко- /145/ ронного гетьмана з своїми полками, їх підтримав полк Вишневецького; після тривалої сутички вони відбили татар та погнали, б’ючи, більше ніж півмилі. 29 червня відбувалися більші сутички. Хан з усім своїм військом, підкріпленим кількома добірними козацькими загонами, зайняв позицію на пагорбі так, що поляки його бачили. Польське ж військо теж вишикувалося до бою. Полки брестського і поморського воєвод, князя Богуслава 
Радзівілла, а також кіннота з Перемишльщини та з Волині атакували татар, які, прагнучи відплатити за попередню поразку та бачачи, що польську кінноту підтримує тільки невелика кількість піхоти, кинулися на поляків великими загонами. Лянцкоронський стримав їхній перший удар, але втратив багато людей, між іншими і свого брата. А втім, /146/ оскільки поляків оточила велика кількість невірних, з табору надіслано для визволення поляків полки великого гетьмана, польного гетьмана, руського воєводи, великого маршалка і Сапєги. Бій посилився після прибуття цієї підмоги, і багато полягло з обох сторін; татари втратили приблизно тисячу своїх, поляки взяли в полон кілька визначних татар, серед них і ханського писаря; однак у поляків теж убито триста, серед них полягли галицький каштелян Казановський, люблінський староста Оссолінський, небіж покійного великого канцлера, саноцький підкоморій Стадницький, перемишльський мечник Лігенза,[121] Жечицький, ротмістр Журдан та багато шляхти з Ленчицького воєводства. Так закінчився отой день 28 червня. {63}
Цього ж вечора на військовій раді взято до уваги, що наміром ворога є вигравати час, щоб виснажити поляків, щоб після того вони самі загинули в місцевості, надто віддаленій від багатих на хліб країв, і що краще розпочати військові дії, поки військо в 
силі; отож вирішено вступити в бій наступного дня. Король провів більшу частину ночі за молитвами та віддаванням потрібних розпоряджень; на світанку він наказав вишикувати військо до бою; ворог не помітив цього тому, що аж до дев’яти годин ранку був дуже густий туман. Правим флангом першої лінії командував великий гетьман Потоцький та підлеглі йому брацлавський воєвода Лянцкоронський, познанський воєвода Опалінський, великий коронний маршалок, Любомирський, литовський підканцлер Сапєга, великий коронний хорунжий Конєцпольський, познанський підчаший граф Владислав Лешно, два Собєські, сини покійного краківського каштеляна,{64} та кілька інших магнатів, які власним коштом зібрали наймані /147/ загони. Командування лівим флангом віддано польному гетьманові Калиновському, князям Острозькому{65} та Заславському, брестському воєводі,{66} руському воєводі князю Вишневецькому, подільському воєводі Станіславу Потоцькому, Яну Замойському і полковникові-латишеві Яну Денгофу; деякі з вищезгаданих приєднали до війська Речі Посполитої також загони, зібрані в своїх маєт- ках. Король приділив свою увагу центру, що складався з усієї німецької та польської піхоти, з якою була артилерія під проводом генерала Сігізмунда Пшиємського, що довгий час служив як генерал-майор у шведському війську в Німеччині. Друга лінія, 
посередині якої обрав собі місце його ко- /148/ ролів- ська величність, складалася тільки з кавалерії; нею командував серед інших офіцерів великий литовський підчаший Тишкевич. Резервний корпус був під командою великого ловчого полковника Меделя та сокальського старости Денгофа; корпус складався з їхньої кінноти, а також з кінноти Грудзінського і Розражевського та з піхоти королевого брата князя Карла, з піхоти Конєцпольського та з кінноти французького полковника Дю-Плессі. Весь обоз разом з бойовими припасами залишався в таборі, укріпленому з одного боку, а з другого – прикритому містом та річкою. Для охорони обозів король залишив кілька загонів піхоти, які здалека здавалися значно численнішими, ніж вони були насправді, завдяки списам, що їх король наказав гусарам залишити тут, і які мали на кінцях червоні стрічки. Вишикувані в бойовому порядку, ці списи являли собою красиве видовище. Сонце розсіювало туман, який закривав досі військо; це нагадувало завісу, яка, піднімаючись, відкриває театральну панораму. Коли ця картина з’явилася перед очима ворога, він був вражений такою стрункістю і численністю польського війська. А втім, ворожі загони були численніші, оскільки вони налічували понад триста тисяч війська і займали таку велику територію, яку не можна було осягнути оком. Татари захопили кілька сусідніх, дуже похилих пагорбків і заповнили їх цілком, вишикувавшись у формі серпа. Праворуч від татар проти лівого флангу поляків були козаки, змішані з деякими татарськими загонами; там був козацький табір, що складався з багатьох рядів возів, посеред яких знаходилася частина козацького війська, здатна в такій позиції витримати будь-яку атаку.
Після вишикування в такий спосіб військ ранок минув у легких сутичках; однак король підозрював, що ворог має намір відволікати увагу поляків мали- /149/ ми боями для того, щоб уночі атакувати їх і зненацька наскочити у пітьмі; тому він заборонив під загрозою смертної кари залишати без наказу свої лави, а також звелів зруйнувати всі мости на Стирі, щоб козаки не могли атакувати їх з тилу та щоб одночасно і свої на випадок скрути були змушені добре себе поводити, не маючи жодної надії на втечу. А щоб доцільно закінчити день, якого ледве вистачило б для генерального бою між двома величезними військами, в яких налічувалося не менше чотирьохсот тисяч вояк, король наказав розпочати обстріл ворожого війська залпами з гармат, котрі він звелів викотити попереду свого війська і час від часу бити з них в міру того, як вони наближалися до пагорбків, де були татари. Багато поляків, оскільки день уже згасав, хотіли відкласти бій до наступного ранку, інші ж відстоювали протилежну думку, побоюючись, що козаки вночі /150/ кинуться на поляків разом з своїм табором, який вони дуже укріпили, та змусять 
поляків залишити місце бою; отож його величність звелів розпочати атаку загонами князя Вишневецького, який вдарив на ворога з дванадцятьма ротами старих вояків; йому допомагав подільський воєвода з посполитим рушенням з Краківського, Сандомирського, Ленчицького та Перемишльського воєводств. Козаки зустріли їх дуже стійко, і сутичка тривала щось з годину; весь час пороховий дим та пилюга закривали ці загони від решти війська; коли вони почали подаватися, їм дуже вчасно допомогли надіслані королем свіжі загони, після прибуття яких козаків відбито до їхнього табору, а татар, які боролися разом з козаками, – на їхні пагорби. А тим часом король з боєм просувався вперед проти основної сили татар; праве крило затрималося біля лісу, щоб знешкодити намір численних ворогів, які там зробили засідку, сподіваючись оточити польське військо в найінтенсивніший момент бою. Монарх, рухаючи перед собою артилерію, яка під командуванням генерала Пшиємського стріляла дуже вчасно і з великим успіхом, примусив татар залишити підніжжя пагорба і поступово зайняв його вершину, витримавши рушничну стрілянину яничар, які були разом з татарами. Його польська величність зазнав на цьому місці дуже великої небезпеки, бо чотири ядра з гармати, поставленої татарами на узліссі, пролетіли повз нього, а одне впало біля його ніг. Поляки зразу ж відплатили тим самим: Отвіновський, королівський тлумач з турецької і татарської мов, запевнив, що хан знаходиться там, де видно великий білий прапор; король наказав повернути туди гармату, перший постріл якої повалив одного з головних татарських офіцерів поблизу хана, а хану нагнав такого страху, що він думав тільки про відступ. Військо, відігнане від пагорба, /151/ пішло за ханом, залишаючи кілька загонів, щоб прикрити відступ і деякий час затримати поляків. Проте останні негайно погналися за ними і переслідували їх півтори милі,{67} ніч та швидкість татарських бахматів[122] допомогли їм вийти з небезпеки, однак під час відступу вони залишили багато поранених і мертвих, яких звичайно забирають з собою та спалюють в дорозі на перепочинку, вважаючи жахливим залишати їх у руках християн; вони покинули також своє спорядження: кожухи, сідла, шаблі, вози і навіть ханський намет, його прапор та барабанчик зі шкіри й позолоченого срібла, яким хан користувався замість дзвоника. Багато поляків, які були у неволі у цих невірних, визволено, а багатьох інших татари вбили, бачачи, що вони не мають змоги забрати їх з собою при відступі, який цього дня продовжувався ще на десять французьких миль.