зьке, буде збережена в усій своїй колишній вольності з усіма своїми єпіскопствами, монастирями та храмами, які до неї належать, та що церковні маєтки, які могли бути захоплені під час останньої війни, будуть повернені.
8. Що католицька та грецька шляхта, яка пішла за /182/ козаками, а також мешканці Києва користуватимуться правом амністії і внаслідок цього стануть власниками своїх маєтків, будуть поновлені в усіх своїх правах, почестях та вольностях, а вироки, які, можливо, були ухвалені проти них під час війни, касуються.
9. Що євреї користуватимуться правом міщан у королівських маєтках та на шляхетських землях і що вони можуть бути орендарями панських маєтків та прав, як раніше.
10. Що татари, які перебувають в королівстві, ві- дійдуть якнайшвидше, не заподіявши жодної шкоди, та що вони не матимуть права жити на землях королівства де б то не було. Козацький гетьман і козаки зроблять усе, що зможуть, щоб у майбутньому залучити татар на службу Речі Посполитої; однак якщо вони не доможуться цього до скликання наступного сейму, то гетьман і його козаки будуть зобов’язані припинити дружбу з татарами і воюватимуть з ними як з ворогами короля і Речі Посполитої і, крім цього, вони не матимуть права бути в спілці чи підтримувати зв’язок з татарами, а так само з будь-яким сусіднім монархом; що вони, навпаки, будуть вічно та непохитно вірними і слухняними його королівській величності та Речі Посполитій, докази чого козаки і їх наступники даватимуть при кожній нагоді, коли вони будуть надіслані на службу.
11. Що оскільки в литовському прикордонні[135] ніколи не було реєстрових козаків, то їх поки не буде і надалі, а вони всі, як це вже було сказано, мешкатимуть в межах Київського воєводства.
12. Що оскільки згадане місто Київ є резиденцією митрополита й має судовий трибунал, остільки там буде занесено до реєстру небагато козаків. /183/
13. Що для більшої певності цього договору як польські комісари, так і гетьман Запорозького Війська та інші козацькі керівники зобов’язуються під присягою дотримувати пунктів цього договору. Після чого польське військо відійде на місце свого розташування і там чекатиме, доки козаки, які повинні ввійти до складу війська Запорозького, будуть відібрані та зареєстровані, татари ж повернуться до себе, та й козаки підуть до своїх домівок.
14. Що Хмельницький та Військо Запорозьке пошлють послів на наступний сейм, щоб дуже покірно подякувати королю та Речі Посполитій за ласку, яку вони їм виявили.
Невдовзі після підписання цього миру великий гетьман Потоцький помер від апоплексії в місті Летичеві, виснажений літами, а ще більше труднощами війни, майстерності якої він учився ще в славнозвіс- ного гетьмана Жолкєвського.[136] Після останнього татарського полону він майже постійно хворів, але його велика мужність спонукала його легковажити лікуванням, потрібним для підтримки його здоров’я; він прагнув, як у цьому він інтимно признався своїм друзям, вмерти тільки на полі бою, виконуючи свій обов’язок воїна. Нарешті його бажання здійснилося, і крім задоволення від того, що так славетно закін- чує життя, він ще зазнав задоволення від того, що перед смертю завдяки своїй хоробрості та вмінню керувати він поклав край такій жорстокій і такій руйнівній для його вітчизни війні. /184/
Додатки
Археографічна довідка
Переклад книги французького автора П’єра Шевальє здійснено з паризького видання 1663 р. Загальний обсяг книги 314 сторінок.
Перші рядки присвячення, в яких наводяться титули та звання графа де Брежі, набрано великими літерами, решта рядків вступної частини присвячення та заключні слова і підпис набрано звичайним, порівняно дрібним шрифтом. Текст присвячення, що займає 4 ненумерованих сторінки, набрано курсивом. Авторська примітка до тексту присвячення набрана петитом і вміщена на полі у відповідному місці сторінки.
Звернення до читача займає п’ять ненумерованих сторінок, набраних звичайним шрифтом.
Двом наступним частинам книги, що мають назви: «Розвідка про землі, звичаї, спосіб правління, походження та релігію козаків» і «Розвідка про перекопських татар», автор, очевидно, надавав допоміжного значення і, можливо, розглядав їх як вступ до основного тексту своєї праці – до «Історії війни козаків проти Польщі». Це видно почасти з того, що текст цих розвідок має окрему нумерацію сторінок, від 1 до 83 включно. Тут введено також окрему нумерацію друкованих аркушів. Перші сторінки зверстаних друкованих аркушів позначено малими літерами латинського алфавіту: a – aij – aiij – aiiij; b – bij і т. д. Обсяг друкованих аркушів чергується по 16 і 8 сторінок: а – 16 сторінок, b – 8 сторінок і т. д.
Перша з цих розвідок – про козаків, має 48 сторінок. В її тексті є ряд цитат з книг священного писання латинською мовою, які набрано курсивом. Розвідці про татар відведено 25 сторінок.
Текст цієї частини книги набрано звичайним шрифтом.
Основний текст книги складає «Історія війни козаків проти Польщі», другий розділ якої має підзаголовок «Друга козацька війна». «Історія війни козаків проти Польщі» займає 219 сто- /185/ рінок. Очевидно, автор вважав її основною серед статей, вміщених у даному виданні. Друковані аркуші цієї частини книги пронумеровано великими літерами латинського алфавіту: – A – A ij – A iij – A iiij; B – B ij і т. д. В цій частині книги обсяг друкованих аркушів теж чергується по 16 і 8 сторінок: A – 16 сторінок, B – 8 сторінок і т. д.
Авторські примітки і в цій частині книги набрано петитом та вміщено на полях відповідних сторінок. Відмінним у оформленні тексту останньої розвідки в порівнянні з попередніми є те, що, починаючи з 49 сторінки, на полях ставилася дата, до якої відносяться описувані події. Перша дата помічена в книзі «1649», остання – «1651».
В тексті звернення до читача на кожній сторінці зверху вміщено назву цієї статті, набрану крупним шрифтом. У дальшому в тексті всіх розвідок назви їх набрано курсивом і вміщено зверху відповідних сторінок на розвороті.
У книзі, з якої зроблено переклад, допущена друкарська помилка в нумерації сторінок: за 120 сторінкою іде 127. Але порядок позначення літерами друкованих аркушів і чергування аркушів за обсягом (16 і 8 сторінок) не порушено. Крім того, між аркушами K i L (перший закінчується сторінкою 120, другий починається з сторінки 127), як і між іншими друкованими аркушами, ми знаходимо скріпу: на сторінці 120 під текстом стоїть слово par, і саме з цього слова починається текст сторінки 127. Немає пропуску в цьому місці розвідки і за змістом, бо розриву в тексті не помічається, і смислу у викладеному матеріалі не порушено.
Книгу надруковано у приватній друкарні Клода Барбена в Парижі.
Для оздоблення книги було використано дуже поширені в той час у Франції і в Західній Європі взагалі політипажі, якими прикрашувалися всякі видання. Коло прикрас, використаних у книзі, дуже обмежене. Тут є лише заставки, кінцівки та ініціали.
Всі прикраси книги виконано в стилі бароко, але малюнки підібрано не однакові за формою.
Більшість малюнків являють собою дереворити поздовжньої або обрізної гравюри, решту виконано за допомогою набірних елементів, гравірованих на сталі або міді.
Прикраси книги мають безперечну цінність для історії книжкової гравюри.
Орфографія тексту книги П. Шевальє – французька орфографія XVII століття – значно відрізняється від сучасної. Сучасне j передається в книзі літерою і. Після голосних завжди надруковано у замість і (Іиу замість lui, vray замість vrai). У діє- /186/ слівних закінченнях для визначення звука е замість аі друкується oi (ferois замість ’ferais, étois замість étais і т. ін.). Звук в тільки на початку слова передається літерою v, в середині ж слова літерою u. Майже скрізь в середині слів зберігається корінне, хоч і «німе» (тобто таке, що не вимовляється), s (s’eslever замість s’élever, escrire замість écrire, estant замість étant і т. ін.). Accent aigu’ в книзі, Шевальє вживається дуже рідко. Accent grave вживано лише з прийменником а, в усіх інших випадках, де тепер у французькому правописі вживається цей знак, в книзі його немає.