див туди на зимування частину своїх військ, аж доки фортеця не стала обороноздатною. Козаки, добре розуміючи, з якою метою так швидко будують цю фортецю, стривожилися і зібрались у якнайбільшій кількості; проте, відчувши в хвилину, коли їм найбільше потрібна була єдність, недовір’я до свого отамана Саваконовича,{13} вони вбили його і в збудженні обрали на його місце якогось Павлюка,[52] людину неотесану і з малим досвідом. Отож невдовзі вони дорого поплатилися за це обрання, бо доки вони стали табором, їх зустрів в околицях Корсуня{14} польний гетьман Потоцький, а оскільки в козаків було мало кінноти, то їх досить легко розгромлено. Коли втікачі кинулися в Боровицю, Потоцький негайно поспішив, щоб їх там обложити; але, тому що тамтешня місцевість була цілком позбавлена припасів, козаки змушені були видати Потоцькому свого отамана Павлюка разом з чотирма іншими головними офіцерами, яким у Варшаві під час сесії сейму, що відбулася там наступного року, відрубано голови, незважаючи на те, що козакам було дане слово зберегти їм життя, Річ Посполита не захотіла дотримати цього.
Після загибелі офіцерів втрачено й привілеї та територію Трахтемирова, яка колись була надана ко- /29/ закам королем Стефаном, і, нарешті, ліквідовано козацьке військо, яке польський король наказав своїм офіцерам перетворити на інше військо з відмінним устроєм, щоб воно було слухнянішим.
Козаки, однак, не втратили бойового духу після цих проявів неласки і зробили одчайдушні зусилля, щоб зберегти свою свободу.
Спробувавши ще раз щастя у війні проти гетьмана Потоцького, козаки значно ослабли в багатьох боях; тоді вони укріпилися по той бік Борисфена, на річці Старча,[53] де витримували понад два місяці числен- 
ні наскоки поляків,{15} які, втративши при цьому багато своїх, змушені були поступитися перед цими одчайдухами та пообіцяти їм, що козаки будуть поновлені у своїх привілеях і що їхнє військо, як і раніше, скла- /30/ датиметься з шести тисяч під командуванням гетьмана, призначеного королем. Проте і цього разу обіцянку дотримано не краще, ніж попередню, і більшість козаків, яка залишила військо, була вбита або пограбована солдатами польського війська. Козацьке військо теж було вже не таким, як колись; замість нього утворено інше, майже зовсім нове, в якому часто змінювали комісара,[54] обминаючи при тому справжніх козаків.{16}
Надто швидко після цього відчуто, яку шкоду заподіяли ці зміни. Через два роки татари рушили походом, зайшовши дуже далеко в глибину України і пограбувавши Переяславщину, Корсуньщину та околиці Вишнівця,[55] до яких вони перед реформою козацького війська звичайно не наближалися. Через деякий час козаки знову набралися сили, а король Владислав, який надавав великого значення козацтву у війні, що він мав намір розпочати проти турків і татар, чимало сприяв цілковитому поновленню козацького війська. Він бажав збільшити кількість козацького війська і призначив їм за гетьмана одного з козаків, Богдана[56] Хмельницького.
Тепер на основі цього викладеного про козаків можна зробити висновок, що козаки – це тільки військо, а не народ, як багато дехто думав. Їх найбільше можна порівняти з вільними стрільцями, 
організованими колись у Франції Карлом VII,{17} набраними з усіх місцевостей французького королівства, здатними носити зброю, які повинні були на перший заклик короля з’являтися на призначене їм міс- це та були зобов’я- /31-32/ зані воювати,[57] а за це їх звільняли від усіх повинностей і податків. Козаки теж набрані і завербовані з Русі, Волині та Подолії, вони мають багато вольностей та привілеїв, вони так само зобов’язані вирушати туди, куди їм скомандують. Колись, як про це вже була мова, вони своїм пристановищем мали лише одне місто, де була резиденція їхнього гетьмана, а також пороги Борисфена, звідки походить їхня назва запорозьких козаків на одміну від козаків з Московії і з-над Дону, або Танаїса.
Пороги – це руський термін, який означає кам’яні скелі. Цю ріку за п’ятдесят миль{18} від її гирла перетинають скелі, що, сполучаючись одна з одною, творять наче греблю посередині її річища. Ось причина, яка заважає судноплавству і позбавляє Україну можливості збагачуватися, коли б не було такої перешкоди, вивозом до Константинополя збіжжя та інших продуктів, на які вона багатша, ніж будь-яка інша країна світу. Деякі з цих скель розташовані врівень з водою, інші виступають на шість, вісім і десять стоп{19} над її поверхнею; внаслідок цієї нерівності утворюються каскади, або водоспади, що їх лише з великою небезпекою проходять козаки на своїх маленьких суденцях. Таких каскадів є тринадцять, деякі з них мають дванадцять – п’ятнадцять стоп при низькому рівні води. Треба переплисти їх, а потім зробити подорож по Чорному морю, щоб називатися справжнім запорозьким козаком, – так само, як мальтійські рицарі, щоб удостоїтись честі стати членом їхнього ордену, зобов’язані відбути паломництво.
За порогами Борисфена є багато островів. Серед них нижче гирла річки Чортомлик височить один, 
оточений понад десятьма тисячами інших малих ост- /33/ рівців; на деяких з них сухий грунт, а на інших – болотяний; всі вони заросли очеретом – ось чому не можна виразно розпізнати протоків, які їх поділяють. Саме в цьому лабіринті[58] козаки мають пристановище, яке вони називають військовою скарбницею, тобто по-французькому trésor de l'аrméе, де вони ховають усю здобич, що привозять зі своїх походів на Чорне море; доступ до цього місця такий утруднений і небезпечний, що численні турецькі галери, які гналися туди за козаками, там і загинули.
Саме на цьому місці збираються козаки, щоб іти в похід. Після того як вони зберуться і виберуть з-поміж себе отамана, який поведе їх у похід і командуватиме ними, козаки починають будувати свої судна завдовжки в шістдесят і завширшки в десять /34/ або дванадцять стоп. Вони без кіля, а побудовані як човен з липи або з верби, обшитий на бортах високо дошками, які козаки прикріплюють одну до одної за допомогою шипів. Козаки ставлять два весла, щоб краще повертати човен, коли вони змушені тікати; для більшої стійкості човна на хвилях прикріплюють до бортів в’язки очерету завтовшки з бочечку. Звичайно судна мають десять – дванадцять або п’ятнадцять весел на кожному борту і більш швидкохідні, ніж турецькі галери; у козаків погані вітрила, але вони користуються ними тільки під час хорошої погоди і волять веслувати, коли дме сильний вітер. З харчів козаки в дорогу беруть лише сухарі, які вони тримають у бочці і в міру потреби виймають через отвір для чопа. Крім цього вони мають ще барило вареного пшона та барило хліба, змоченого водою, який вони споживають разом з пшоном. Це служить їм одночасно і їжею, і питвом і здається їм надзвичайно смачним. Вони не везуть з собою ні горілки, ні якихось інших міцних напоїв, бо хоч цей народ любить напиватися більше, ніж будь-який інший народ Півночі, все ж він напрочуд стриманий під час війни.
Збираються звичайно п’ять або шість тисяч козаків, приблизно чоловік з шістдесят будують човен; протягом трьох тижнів вони виготовляють вісімдесят або сто човнів. Сідають вони по п’ятдесят або шістдесят чоловік у кожне судно, в якому є п’ять або шість фальконетів.{20} Кожен козак озброєний двома аркебузами{21} з необхідною кількістю пороху та куль. Старший[59] має на своїй щоглі прапорець, який відрізняє його човен від інших. Козаки пливуть разом і так щільно, що їх весла торкаються одне одного. Для виходу з Борисфена вони очікують останньої фази /35/ місяця, щоб у темряві безмісячної ночі залишитися непоміченими з галер, які пильнують козаків біля Очакова, турецького міста при гирлі Борисфена. Як тільки турки запримітять козаків, тривога поширюється відразу по всій країні і доходить до Константинополя, звідки розсилають гінців повсюди: в Анатолію, Румелію та Болгарію, щоб кожний був насторожі. Проте швидкість козаків така велика, що звичайно вони переганяють усіх гінців з повідомленнями про їх прибуття і так уміло використовують час і пору року, що через сорок годин приходять в Анатолію.