У цій країні дуже докучає мошка. Влітку вона кусає так дошкульно, що від цього напухає обличчя, якщо в людини немає звички спати під наметом, схожим на солдатський, який накривають простирадлом з натягнутими краями, котрі звисають на півстопи нижче постелі, щоб не залишалося жодної щілини.
Проте значно більше докучає їм сарана, яка у деякі роки налітає сюди, головно, коли дуже сухо. Сарану несе з собою східний або південно-східний вітер з Татарії, Черкесії[66] та Мінгрелії, які майже ніколи її не можуть позбутися. Сарана летить хмарами, завдовжки в п’ять або шість миль і завширшки у три або чотири, які так затемнюють обрій, що найясні- ший день робиться хмарним. В місцевостях, де осідає сарана, вона винищує менш ніж /45/ за дві години навіть ще зелені посіви. Ці комахи живуть тільки шість місяців; там, де вони перебувають восени, вони відкладають яєчка, кожна близько трьохсот. З кожного яєчка наступною весною, якщо сухо, вилуплюється молода комаха. Сильні дощі вбивають 
їх. Лише таким чином оті землі звільняються від цього лиха, а також коли повіє північний або північно-західний вітер, бо він жене їх до Чорного моря. Якщо вони тільки-но народились і якщо їхні крильця недосить сильні для льоту, то вони вдираються до хат, обсідають ліжка, столи, м’ясні страви так, що неможливо щось з’їсти, не проковтнувши кількох з них. Вночі вони сідають на шлях та лани шаром завтовшки понад чотири дюйми, і коли поверх нього проїхати возом, то звідти нестерпно смердить.
Руським чи козакам дошкуляє властива їм хвороба, мовою лікарів названа plica, а мовою даної країни – гостець.[67] Хворим протягом року, наче паралітикам, відбирає руки і ноги, вони відчувають великий біль у нервах. Коли мине цей строк, у хворих якоїсь /46/ ночі так сильно пітніють голови, що наступного ранку все їх волосся виявляється склеєним докупи; тоді хворий відчуває велику полегкість і через кілька днів одужує від паралічу; але його волосся залишається сплутаним, і коли б він дав собі його в цей час зрізати, то рідина, яка виділяється через пори на голові, спадала б йому на очі і зробила б сліпим. Цю хворобу, на яку так само слабують коні, як і люди, вважають у цій країні невигойною. Проте пан де Боплан запевняє, що бачив багатьох вилікуваних, якщо їх лікували так, як хворих на віспу; деякі позбулися хвороби непомітно після зміни клімату, переїхавши з однієї місцевості до іншої. Ця хвороба, на загальну думку, походить від тяжкостравності чи якоїсь іншої прихованої властивості тамошніх вод, а особливістю цієї хвороби є те, що вона передається так, як і венерична хвороба, через злягання; її особливістю є також і те, що деякі діти вже народжуються хворими; але дивним є не лише те, що вони такими народжуються, а й те, що, виростаючи, вони одужують і на все життя бувають вже від неї гарантовані.{25}
Мова козаків – це один з польських діалектів,{26} як і польська мова, вона є слов’янською. Вона дуже ніжна і сповнена пестливих виразів[68] та незвичайно витончених зворотів.
Щодо релігії, то мешканці України є грецького схизматичного віросповідання, прийнятого в цій країні 942 р. Володимиром, князем Русі.{27} Краща частина шляхти додержується католицизму або реформи Лютера чи Кальвіна.
Головною хибною думкою грецької релігії є те, що вона зовсім не визнає походження святого духа від батька і від сина, а тільки від батька, вважаючи, що /47/ коли б він походив від обох, то можна б припустити, що в нього є подвійна думка та подвійна воля.
Ті, які сповідують грецьку релігію, заперечують також чистилище, кажучи, що після смерті кожний, відповідно до своїх вчинків, очікує страшного суду – добрі у приємній і прекрасній місцевості серед добрих духів, а злі – в огидній і страшній разом з демонами. Це вірування вони обґрунтовують таким текстом з святого письма: «Прийдіть, благословенні батьком моїм володіти царством небесним…, ідіть прокляті в огонь вічний», який, на їхню думку, доводить, що нема ніякого іншого суду, крім страшного, який буде тоді, коли прийде кінець світу, бо проти тих, хто вже засуджений, вироку не виносять.
Вони відкидають безшлюбність священиків і не приймають нікого з нежонатих, вважаючи, що като- /48/ лицькі римські священики анафемовані собором у Гангрі,{28} в четвертому каноні якого сказано: «Тому, хто ганить священика за те, що має другу закон- 
ну дружину, кажучи, що не личить з його рук приймати святих тайн, хай буде тому анафема». А в іншому місці сказано: «Кожний священик і диякон, який втрачає власну дружину, втрачає право на священство». Отже, на їхню думку, подружжя настільки істотне для духівництва, що священик, який овдовів, не може виконувати ніяких релігійних відправ. Ці священики походять звичайно з монастирів, звідки добирають найздібніших, таких, які найдовше служили в церкві.
Вони рішуче відкидають усі вселенські собори, які відбулися після сьомого, скликаного за папи Адріана, бо на ньому, як вони кажуть, було ухвалено, що все прийняте і вирішене під час попередніх вселенських соборів аж до того, про який іде мова, залишається непохитним і незмінним назавжди, і коли б хтось у майбутньому скликав інші вселенські собори або брав у них участь, той підлягає анафемі. Таким чином, усе, що з того часу діялося в церкві, вважається єретичним і порочним. Отці церкви, яких визнають послідовники грецької релігії, – це свяий Василій Великий, святий Григорій Назіанський і святий Іоан Златоуст. Вони вивчають також проповіді святого Григорія Великого і шанують та вважають святими всіх пап, які були до сьомого вселенського собору.{29}
У Греції та в Анатолії православні правлять свої богослужіння старогрецькою мовою, але московити та русини[69] правлять їх своєю мовою, додаючи, однак, кілька грецьких гімнів. Вони освячують хліб на розчині і вважають дивним, що римські священики /49/ вживають прісний хліб і що католицька релігія наслідує в цьому євреїв, не перейнявши в них ні свята суботи, ні обряду обрізання. Крім цього, твердять вони, в євангелії виразно сказано, що Ісус Христос під час тайної вечері взяв хліб, а це зовсім 
не означає хліб без розчину, бо євреї їли опрісноки тільки на пасху, і до того ж навстоячки, а наш господь, навпаки, під час тайної вечері возлежав разом з дванадцятьма апостолами, з чого прибічники грецької релігії роблять висновок, що це була зовсім не пасха, а якась інша трапеза.
Вони так само, як і католики, моляться святим, пречистій діві та апостолам, свята яких урочисто відзначають. Але понад усе, принаймні руські, шанують /50/ святого Миколая, єпіскопа мірлікійського, якого оточують особливим культом.
Їхнє хрещення, сповідь, вінчання, висвячення священиків та єлеєпомазання трохи відрізняються від наших. Різниця євхаристії[70] полягає в тому, що вони причащаються під обома видами і що в них дітей причащають з трьох років. Для хворих вони мають окрему проскурку, яку освячують під час страсного тижня.
Їхні пости частіші та суворіші від наших, оскільки сповідуючі грецьку релігію утримуються не лише від м’яса, але також від масла, молока, сиру, яєць та навіть від риби і живляться тільки капустою, буряками, грибами та іншими овочами. Серед них є такі побожні, /51/ що споживають лише хліб та воду, за винятком все ж субот і неділь.
Усе це не означає, що московити не напиваються часто у піст, бо вірять, так само як і поляки, що пиття, яке б надмірно воно не було, посту не ламає. У них чотири пости на рік: перший відповідає нашому великому посту й триває сім тижнів, другий починається через вісім днів після трійці і кінчається на свято Петра і Павла, третій – з 1 серпня до успіння богородиці, останній же – перед різдвом, яке починається за п’ятнадцять днів до нашого.{30} Вони так само протягом року утримуються від скоромного щосереди та щоп’ятниці.