Зазвичай вони ховалися у заростях тростини неподалік. Якось я взяла Ельзу і пішла подивитися, що вони там роблять. Я побачила, що вони зняли купальні костюми, і Деде з цікавістю торкалася твердого пісюна, якого їй показував Дженнаро. Я зупинилася за кілька метрів і не знала, як мені повестися. Я знала – бо бачила – що Деде дуже часто мастурбує, лежачи долілиць. Але я багато читала про дитячу сексуальність – я навіть купила доньці книжечку з численними барвистими ілюстраціями, у якій короткими фразами пояснювалося, що відбувається між чоловіком і жінкою, але коли я їй це прочитала, жодного інтересу в неї не виникло – і хоч почувалася я незручно, та не лише не втручалася і не докоряла їй, але й, будучи певна, що батько поведеться інакше, дбала про те, щоб він не застав її зненацька.
Але що мені робити тепер? Дозволити, хай граються собі? Відступити, втекти? Чи підійти, не надаючи цьому ваги, байдуже заговорити про щось інше? А якщо цей грубий хлопчисько, набагато старший від Деде, примушує її бозна до чого, якщо він кривдить її? Хіба різниця у віці не була небезпечною? Хід подій прискорили дві речі: Ельза побачила сестру, заволала від радості, покликала її; і водночас я почула слова, якими Дженнаро звернувся до Деде – то були ті самі непристойні, вульгарні слова, які я малою теж чула у дворі. Я більше не змогла стриматися, усе те, що я читала про насолоди, латентні неврози, поліморфні збочення у дітей і жінок, розвіялося, і я суворо висварила їх обох, особливо Дженнаро, якого я схопила за руку і потягла геть. Він вибухнув плачем, а Деде холодно і безстрашно мовила мені: «Ти дуже зла».
Я купила їм обом по морозиву, але відтак до потреби обережно наглядати за ними, щоб уникнути повторення цього епізоду, додалася певна тривога через те, що лексикон Деде дедалі більше поповнювався сороміцькими словами з неаполітанського діалекту. Увечері, коли діти вже спали, я часто напружувала пам’ять: чи я теж гралася у такі ігри з однолітками у дворі? А в Ліли теж був подібний досвід? Про це ми ніколи не говорили. Так, ми вимовляли ці огидні слова, але вони були потрібні між іншим, для того, щоб вислизнути з рук мерзенних дорослих – ми кидали ці лайки їм в лице і щодуху тікали. А крім того? Я заледве змусила себе замислитись над питанням: чи ми з нею колись торкалися одна одної? Чи в мене колись виникало це бажання – у дитинстві, підлітком, в юності, дорослою? А в неї? Я надовго зависла над цими запитаннями. І сама собі відповідала: не знаю і не хочу знати. Зрештою, я визнала, що її тіло певним чином приваблювало мене, я захоплювалась ним, але я виключала, що між нами колись щось було. Ми занадто боялися, бо, якби нас хтось побачив, нас би забили до смерті.
У кожному разі в ті дні, коли переді мною постала ця проблема, я перестала водити Дженнаро до таксофону. Я боялася, що він скаже Лілі, що йому зі мною погано, а може, навіть розповість про той епізод. Страх цей роздратував мене: чому мене це так хвилює? Я почекала, аж доки все це вляжеться. Нагляд за ними теж став менш суворим, я не могла повсякчас їх пильнувати. І я махнула на них рукою, присвятивши весь час Ельзі. Тільки коли вони, попри посинілі губи й поморщені пучки, не хотіли вилазити з води, я нервово кричала до них з берега, з приготованими рушниками в руках.
Серпневі дні спливали. Дім, закупи, пакування напханих сумок, пляж, повернення додому, вечеря, морозиво, телефон. Я теревенила з іншими матерями, усі вони були старші від мене, і я тішилася, коли вони хвалили моїх дітей і мою терплячість. Розповідали мені про своїх чоловіків, про їхню роботу. І я теж розказувала про свого чоловіка – мовляв, він викладає латину в університеті. На вихідні приїздив П’єтро, так само, як багато років тому на Іскію приїздили Стефано та Ріно. Мої знайомі шанобливо зиркали на нього і, схоже, через його посаду на кафедрі їм подобалася навіть заплутана копиця волосся на його голові. Він ішов з доньками та Дженнаро купатися, втягував їх у нібито відчайдушні пригоди, які страшенно розважали їх усіх, а відтак сідав під парасолею за свої книжки, іноді скаржачись на недосипання, бо часто забував брати з собою заспокійливі ліки. Коли діти засинали, він брав мене стоячи, на кухні, щоб не скрипіло ліжко. Тепер шлюб здавався мені інститутом, який, попри поширену думку, позбавляє статевий акт будь-чого людського.