Ось вона, ось її чіткий образ перед моїми очима разом з тінями Пасквале та Наді і ще хтозна кого. Ось вони проїздять автівкою через площу, сповільнюються перед аптекою і стріляють в Джино, у його загорнуте в білий халат м’язисте тіло. Або курною дорогою, вздовж якої лежать купи покидьків, під’їжджають до фабрики Соккаво. Пасквале входить у браму, стріляє Філіппо по ногах, по будці розливається кров, крики, перестрашені очі. Ліла, яка добре знає дорогу, перетинає двір, входить у будівлю, піднімається сходами, вривається в кабінет Бруно і, поки він весело говорить їй: «Привіт, яким вітром тебе сюди завіяло», – стріляє йому тричі в груди і раз в обличчя.
О так, вона, безперечно, могла надати глибини таким формулам, як войовничий антифашизм, новий рух опору, пролетарська справедливість, хоча інстинктивно уникала їх як кліше, перекроєних на новий лад. Я подумала: а що, як ці акції були випробуванням для вступу, скажімо, у «Червоні бригади», «Передову лінію» чи «Збройні пролетарські осередки»?[9] Незабаром Ліла зникне з району, як уже зник Пасквале. Може, саме тому вона намагалася зіпхнути мені Дженнаро нібито на місяць, а насправді віддати назавжди. Ми її більше не побачимо. Або, може, її заарештують, як заарештували Курчо та Франческіні, ватажків «Червоних бригад». А може, вона, винахідлива й безстрашна, втече від поліцейських й уникне тюрми. А коли велика річ врешті станеться, вона знов з’явиться, тріумфуючи, як революційний ватажок, славна своїми подвигами, і скаже мені: ти хотіла писати романи, а я цей роман втілила в життя, зі справжніми людьми й справжньою кров’ю.
Уночі мені здавалося, що кожна моя фантазія справдилася або справджується тепер, я боялася за неї, бачила її зацькованою, пораненою, як стається багато з ким у цьому безладному світі, мені було її шкода, але я також заздрила їй. До небес виростало моє дитяче переконання, що вона призначена для надзвичайних подвигів, і я шкодувала, що втекла з Неаполя, що відірвалася від неї, – я знову відчувала потребу бути поруч з нею. Але я також сердилася, що вона пішла тим шляхом, не порадившись зі мною, немов вважала, що мені цього не зрозуміти. А я так багато знала про капітал, про експлуатацію, про класову боротьбу, про неминучість пролетарської революції… Я могла б бути їй корисною, могла б брати в цьому участь. І я почувалася нещасливою. Лежачи в ліжку, я знемагала від незадоволення своїм статусом матері сімейства, одруженої жінки, у майбутньому мене очікувало тільки безкінечне повторення домашніх ритуалів на кухні та в подружньому ліжку.