Але тільки-но ми залишилися на самоті, я сказала чоловікові:
– Перед тим як запрошувати, ти міг би принаймні порадитися зі мною.
Він завів машину, знайшов мій погляд у дзеркальці заднього виду і пробурмотів:
– Я думав, що тобі буде приємно.
102
О, звісно, це було мені приємно, навіть дуже приємно. Але я почувалася так, немов тіло моє завтовшки з яєчну шкаралупу і досить легкого натиску на руку, на чоло чи живіт, щоб воно тріснуло і вивалило всі мої таємниці, зокрема ті, які були таємницями навіть для мене. Я намагалася не рахувати дні. Зосередилася на книжках, які вивчала, але робила це так, немов Ніно був замовником моєї праці і після повернення вимагатиме якісних результатів. Я хотіла сказати йому: я послухалася твоєї поради, пішла далі, ось мій начерк, скажи, що ти про це думаєш.
Був то чудовий метод. Тридцять днів очікування пролетіли аж занадто швидко. Я забула про Елізу, більше не думала про Лілу, не телефонувала Маріарозі. Не читала газет, не дивилася телевізор, занедбала дім і дітей. До мене долинало лиш далеке відлуння новин про арешти й сутички, вбивства й війни, якими повнилася Італія та ціла планета, я майже не помітила вкрай напружену виборчу кампанію. Я лиш писала, вкладаючи в це усі свої сили. Я ламала голову над різноманітними давніми питаннями, і врешті мені здалося, що я остаточно знайшла те, що шукала, принаймні в письмі. Іноді мені кортіло звернутися до П’єтро. Він був набагато вправніший від мене, завдяки йому я б точно могла уникнути всяких ризикованих, непродуманих чи примітивних тверджень. Але я цього не зробила, бо ненавиділа ті моменти, коли він тиснув на мене своїми енциклопедичними знаннями. Пригадую, я багато працювала, зокрема над першою та другою біблійною оповіддю про сотворення. Я розглядала їх послідовно, першу вважаючи своєрідним підсумком божественного чину творення, а другу – докладнішою розповіддю про нього. З цього вийшла досить динамічна історія, яка, одначе, лишалася розсудливою. Ось що я приблизно написала: Бог створює людину, Іша, на свій образ. Створює він його у чоловічій та жіночій версії. Яким чином? Спершу з пороху земного створює він Іша і вдуває йому в ніздрі подих життя. Тоді витворює він Іша’х, жінку, з уже сформованої чоловічої сировини, не з сирої матерії, а з матерії живої, яку бере з ребра Іша, затуливши те місце тілом. Тому Іш може сказати: «Це не є – як тьма всього того, що було сотворене – чимсь іншим, ніж я, це плоть від моєї плоті, кість від моїх костей. Бог сотворив її з мене. Він запліднив мене життєдайним подихом, він вийняв її з мого тіла. Я є Іш, а вона – Іша’х. Насамперед саме слово, яке її називає, свідчить про те, що вона походить від мене, який є образом духа Божого, який несе у собі його Слово. А значить, вона – це просто суфікс, доданий до мого кореня, і має значення лише в межах мого слова».
І так я працювала далі, перебуваючи цілими днями в стані приємного інтелектуального збудження. Єдине, що мене цікавило, – це вчасно отримати читабельний текст. Іноді я сама себе дивувала – у мене складалося враження, що потреба схвалення з боку Ніно полегшувала мені писання, давала повну волю.
Але місяць минув, і він не озивався. Спочатку це мене тішило, я мала більше часу і змогла завершити свою роботу. Потім я стривожилася і стала розпитувати П’єтро. Виявила, що на роботі вони часто розмовляють телефоном, але вже кілька днів він не чув від Ніно нічого.
– Ви часто розмовляли телефоном? – я була роздратована.
– Так.
– А чому ти мені не сказав?
– Що саме?
– Що ви часто розмовляли.
– Ми розмовляли про роботу.
– Ну, якщо ви так подружилися, то зателефонуй йому і спитай: може, він зволить сказати нам, коли приїде.
– Навіщо?
– Може, тобі й не треба, але потім все впаде на мене. Це ж мені треба буде про все подбати, і я хочу, щоб мене попередили заздалегідь.
Він йому не зателефонував. Я сказала собі: гаразд, почекаємо, Ніно пообіцяв дівчаткам, що знову приїде, не думаю, що він захоче їх розчаровувати. Так і було. Він зателефонував якось увечері, з тижневим запізненням. Слухавку взяла я, і він, схоже, збентежився. Сказав похапцем кілька мало значущих слів, а тоді спитав: «П’єтро немає?» Тепер збентежилась я і передала слухавку чоловікові. Вони довго розмовляли, а в мене щораз більше погіршувався настрій, коли я чула незвичний тон чоловіка: говорив він надто голосно, час від часу щось вигукував або сміявся. Тільки тоді я зрозуміла, що дружба з Ніно давала йому впевненість у собі, він почувався менш ізольованим від інших, забував про свої болячки, працював з більшою охотою. Я зачинилася у своїй кімнаті, де Деде читала, а Ельза бавилася, очікуючи на вечерю. Але туди теж долинав його незвичний, немов нетверезий голос. Відтак він замовк, я почула його кроки. Він зазирнув у кімнату і весело сказав донькам: