– Ось тепер ти маєш визнати, що я мав рацію.
– У чому?
– Тобі був потрібен він, а мене ти обманювала.
– Я була тоді ще зовсім дівчам.
– Ні, ти була вже дорослою. Значно розумнішою за мене. Ти навіть уявити собі не можеш, якого зла ти мені завдала, змусивши думати, що я божевільний.
– Припини.
Він замовк, а я повернулася до крамниці. Він пішов слідом, але зупинився на порозі. На кілька секунд утупився поглядом у Ніно, що сидів у кутку. Врешті пробурмотів:
– Якщо він тебе образить, скажи мені.
Я засміялася:
– Звісно!
– Не смійся, я розмовляв із Лілою. Вона його добре знає, каже, що йому не можна довіряти. Ми тебе поважаємо, а от він – ні.
Ліла. Ось хто використовував Антоніо як свого вісника! Куди вона поділася? Я помітила, що вона трималася осторонь, нібито гралася з дітьми Марізи, а насправді, примружившись, спостерігала нишком за нами. І, як завжди, по-своєму маніпулювала всіма: Кармен, Альфонсо, Марізою, Енцо, Антоніо, своїм сином та чужими дітьми, можливо, навіть власниками тієї крамниці. Я знову пообіцяла собі, що наді мною вона більше не матиме влади, що той довгий період мого життя завершився. Я підійшла попрощатися, і вона так міцно притиснула мене до себе, ніби хотіла втягнути всередину власного тіла. Поки я прощалася з рештою друзів, мене знову здивував Альфонсо. Цього разу я зрозуміла, що мене так вразило в ньому з першого погляду. Ті нечисленні риси, які виказували в ньому сина дона Акілле й Марії, брата Стефано й Пінуччі, цілком зникли. Тепер якимось загадковим чином з отим довгим волоссям, зібраним у кінський хвіст, він нагадував Лілу.
11
Я повернулася до Флоренції, щоб поговорити з П’єтро про розлучення. Ми з ним люто сварилися. Аделе тим часом намагалася вберегти дівчаток, – а може, і саму себе, – і зачинилася в дитячій кімнаті. Якоїсь миті ми збагнули: це не ми занадто голосні, це присутність дітей не дає нам змоги висловити почуття повною мірою. Тому ми вискочили з дому, продовжуючи по дорозі кидатися одне на одного. Врешті П’єтро покинув мене і пішов невідомо куди. Я так розізлилася, що не хотіла більше його бачити й чути. Коли я повернулася додому, діти спали. Аделе читала на кухні. Я запитала:
– Ти бачила, як він зі мною поводиться?
– А ти сама?
– Що я?
– Ти розумієш, як сама з ним поводишся, як уже повелася?
Я мовчки повернулася і зачинилася в спальні, гепнувши дверима. Зневага, яку вона вклала у ті слова, виявилася для мене несподіваною і дуже вразила. Уперше Аделе виступила проти мене так відкрито.
Наступного дня я вирушила до Франції, відчуваючи провину через те, що діти плакали, і збираючись попрацювати в дорозі. Але що активніше я намагалася зосередитися на читанні, то більше написане на сторінках перемішувалося з Ніно, П’єтро, доньками, вихвалянням Пасквале його сестрою, словами Антоніо, змінами в Альфонсо. Я прибула до Парижа після виснажливої подорожі у ще більш збентеженому стані. Однак, коли помітила на пероні молодшу з видавчинь, відразу повеселішала, знову відчувши те задоволення від спілкування, яке пережила раніше разом із Ніно в Монпельє. Але цього разу не було ні готелів, ні великих конференц-залів; усе відбувалося значно скромніше. Видавчині возили мене великими містами й маленькими селищами: щодня переїзд до нового місця, а ввечері – зустріч із читачами у книгарні чи навіть у приватному будинку. Щодо харчування та ночівлі – домашня їжа, ліжко, інколи диван.
Я дуже втомлювалася, дедалі менше уваги приділяла зовнішньому вигляду, схудла. Попри це видавчиням і публіці, з якою я зустрічалася щовечора, я подобалася. Переїжджаючи з місця на місце, обговорюючи різні теми з людьми нерідною мовою, яку мені довелося нашвидкуруч вивчити, я поступово знову відкрила в собі особливу здатність, якою вже вміло користувалася кілька років тому, коли презентувала першу книжку: у мене природно виходило перетворювати невеличкі особисті події у теми для публічного обговорення. Так, щовечора я успішно імпровізувала, ділячись власним життєвим досвідом. Говорила про світ, у якому народилася і виросла, про злидні й розруху, про чоловіче й жіноче насильство, про Кармен, про її любов до брата, про її бажання виправдати його насильницькі вчинки, на які він напевне ніколи не був здатний. Говорила про те, як змалечку спостерігала за впливом на мою матір та інших жінок району найпринизливіших аспектів сімейного життя, чоловічої жорстокості. Про те, як через кохання до чоловіка можна заплямувати себе в очах інших жінок та власних дітей. Про те, як складно влитися до жіночих спільнот у Флоренції та Мілані і як для мене це виявилося несподівано дуже важливим, хоча спершу я не надавала цьому ніякого значення. Уже під час виступу я збагнула, що той болючий досвід багато чого мене навчив. Я говорила про те, як протягом багатьох років намагалася довести чоловікам, що мій розум і здібності нічим не поступаються їхнім, як почувалася вигаданою чоловіками, полоненою їхнім уявленням про мене, як відроджувалася щовечора. Розповіла, як зовсім недавно побачила товариша дитинства, який силкувався всіляко переродитися, вивівши на поверхню своє жіноче єство.