— Є, але він уже два дні хворий, і я його заступаю. Мій вхід «Б» за п'ять кроків від чорного ходу, та й користуються ним, сказати б, переважно шофери.
Майор Іванов кивнув обом вахтерам.
— Дякую вам, хлопці. Тепер зайдіть до канцелярії, запишіть свої свідчення, підпишіться і йдіть собі. Ось вам перепустки.
Коли вахтери пішли, він сказав Сапареву:
— Вийдіть до суміжної кімнати й зачекайте там, доки я вас знову покличу. Тим часом попросіть у чергового аркуш, сядьте й точно опишіть, як провели час від шостої години двадцять вісім хвилин до сьомої години три хвилини.
Він натиснув кнопку дзвінка й наказав міліціонерові:
— Інженера Спиридона Хафезова!
На екрані з'явилась округла постать інженера в костюмі спортивного крою в дрібну чорно-білу клітинку, з яскравою червоною краваткою й червоною хустинкою в нагрудній кишеньці. Обличчя його аж потемніло від незаслуженої образи, а зеленкувато-бурштинові очі здавалися стривоженими й зляканими мишачими мордочками.
— Заходьте, товаришу Хафезов. Сідайте! — люб'язно запросив його майор Іванов, але не підвівся з місця й не подав руки. — Стомилися?
— Ох, — поклав руку на серце Хафезов. — 3 вами то ми розберемося, але як собі порадити з вашою колегою товаришкою Хафезовою, цього я вже не знаю!
— Моя дружина не слідчий, вона поштовичка, — всміхнувся майор Іванов, — але і я часом потрапляю в становище людини, застуканої у шкоді, коли увечері вона починає допитуватись, де я затримався й чому. Отож я співчуваю вам, але що вдієш? Ви всі разом поклали йти до корчми чи хтось, як то кажуть, був заводієм?
— Здається, товариш Сапарев був ініціатором.
— Ви певні?
— Майже.
— З якого часу ви почали ходити до корчми?
— Здається, віднедавна.
— Хто перший вийшов з відділу сьогодні ввечері?
— Гадаю, що я.
— А останній?
— Звичайно останній виходить товариш Сапарев.
— І він замикає сейф?
— Він.
— Сьогодні у сейфі не було нічого особливого?
— Як вам сказати…
— Та кажіть.
— Одержали один документ.
— Який документ? Звідки?
— З однієї братньої держави, ми з нею кооперуємося для спільного виробництва спецсталей. У документі міститься хімічний склад сталі і пояснення технології її виробництва. Двадцять аркушів креслень і текст!
— Чи цей документ може зацікавити іноземну розвідку?
— Напевно!
Хафезов несподівано похнюпився, показуючи, що він стривожений.
— Що вас бентежить, громадянине Хафезов?
— Знаєте, товаришу слідчий, я підписав зобов'язання не розмовляти ніде на цю тему.
— Зі мною, в цій кімнаті, можна говорити про все. Коли у ваш відділ надійшов цей документ?
— Цей документ приніс у відділ сам генеральний директор. Ми всі троє дали розписку, що одержали такий-то документ з такою-то кодовою назвою. Крім нас трьох і генерального директора, ніхто в Болгарії, товаришу слідчий, не знає про існування цього документа.
— Навіщо ж ви тримаєте у себе в сейфі такий цінний документ? Хіба генеральний директор не має надійнішого сейфа?
— Звичайно, товаришу слідчий, генеральний директор має набагато надійніший сейф, і тому в ньому ми зберігаємо найважливіші документи, а коли хтось із нас захоче подивитися на якийсь із них чи щось уточнити, генеральний директор сам відмикає сейф і передає документ до рук того, кому він потрібен. А якщо документ треба принести до нашого відділу, то всю дорогу туди й назад його супроводжують два міліціонери. Так ми мали зробити й нині, але на той час генерального директора не було, його викликали, й нам довелося замкнути документ у свій сейф.
— А вам не спало на думку, щоб один з вас лишився у відділі, а двоє інших пішли покликати генерального директора?
— Щоб хтось із нас лишився у відділі? Що ви кажете! Який би дурень пішов на таку жертву? Якби пізніше щось із згаданого документа стало відомим десь, підозра найперше впала б на того самовідданого дурня!
— І тому заради святого спокою ви вважаєте за краще йти до корчми?
— Це була єдина ділова пропозиція, що її висунув начальник. У складних випадках начальник вирішує, а підлеглі слухають.
— А тут він запропонував, і вам пропозиція сподобалася з тієї чи іншої причини.
— Що ви цим хочете сказати, товаришу слідчий?
— Невже ви не знаєте від шановної товаришки Хафезової навіть того, що слідчому не ставлять запитань? Ви вільні, товаришу Хафезов. Ось вам перепустка!