О восьмій, коли він, уже готуючись вийти, поправляв перед Дзеркалом краватку, прибув капітан Петров. Він був утомлений і невиспаний, але очі світилися радістю людини, яка, впоравшись із важким завданням, має чим похвалитись.
Насамперед він кількома словами розповів, як мало не проґавив Прокопія: поки капітан возився зі своїми «жигулями», минуло півхвилини, й двигун швидкохідного «вартбурга» вже затихав на південній околиці міста. Прокопій, на його думку, або дуже самовпевнений, або зовсім недосвідчений, бо їхав з увімкнутим дальнім світлом, а воно відбивається від дощової завіси вгору й назад; за цим сяйвом машину можна помітити й за кілька кварталів. Так і вийшло, він намацав «вартбурга» за двадцять секунд, коли той уже повертав на Пловдив. Оскільки Петров боявся випустити з рук листа, він попросив пловдивське управління допомогти йому, виславши машину назустріч. Інцидент було інсценізовано на законних підставах: Прокопій гнав машину на швидкості понад сто кілометрів на годину. Коли запальний інженер вже збирався вхопити за петельки «негідника», який перепинив йому дорогу, той «ненароком» легенько провів ліктем по його грудях. Петров тим часом зумів вихопити портмоне, дістати написаного фломастером листа й зафотографувати його на плівку. Перед Пловдивом Петров доручив «вартбург» своїм колегам, а по дорозі назад знову взявся його супроводжувати. В Пловдиві Прокопій зупинився на вулиці Дев'ятого вересня номер тридцять один, де жила його мати, лікарка Юлія Сапарева, але до квартири не піднімався — двірник сказав, що лікарка повернеться з чергування не раніше як о восьмій годині. Тоді Прокопій укинув листа в поштову скриньку лікарки й, не гаючись ані хвилини, погнав машину назад.
— Приїхали о сьомій, а о восьмій знімки були вже готові.
Він дістав із портфеля фотокопію листа. Там було лише три речення, написані великими літерами чітким, нервовим почерком Прокопія, без будь-якого звертання:
«1. Прошу тебе, переконай того негідника, мого дядька, хай не з'являється більше в місті й не мучить мене!
2. Попередь його, щоб дав мені фунти! Завтра або післязавтра.
3. А то я його вб'ю!»
Підпису не було, але дату — 24 жовтня, п'ятниця — підкреслено двома жирними лініями. Тон був явно «Прокопіївський», але текст вперто наштовхував на думку, яку кілька хвилин тому висловив капітан Петров, — ця людина або ж зовсім недосвідчена, або надто самовпевнена й одчайдушне смілива. Говорить про гроші так недбало, наче фунти стерлінгів валяються на дорозі. І як це таку погрозу — вбити дядька — висловлювати письмово, та ще й власноручно? Й, нарешті, — кидати ультиматум у фанерну поштову скриньку, яку навіть однорукий відкриє без будь-яких зусиль!
— Що ти про це думаєш? — запитав Авакум, кинувши фотокопію на стіл. — Від трагічного до смішного один крок, чи не так?
Капітан Петров був надто стомлений і не сприйняв цієї думки. Знизавши плечима, він сказав:
— Хоч воно й смішно, попри всю свою наївність лист свідчить, що інженер Сапарев має спільників і що один з них, безперечно, його дядько!
Авакум глянув на нього з подивом, мовчки пройшовся по кімнаті й раптом обернувся:
— Кажеш, інженер Сапарев має спільників, так?
— Навряд щоб він діяв сам!
— Вбачаєш у ньому керівника шпигунської групи?
— Принаймні постачальника таємної інформації! А що?
— Я скромніший від тебе — думаю, чи взагалі включати його в коло підозрюваних.
Капітан Петров почервонів, потім зблід як крейда і раптом засовався на стільці. Нарешті підвівся, застебнув піджак, збираючись дати належну відповідь, але, помітивши добродушно-насмішкуваті вогники в очах Авакума, тільки кашлянув і знову сів на місце.
— Я до ваших послуг! — промовив він. — Ви керуєте операцією!
— Я скромніший від вас і скажу чому, — продовжив свою думку Авакум. — Цього разу ви захоплюєтесь фактами й документами переважно як доказами і зовсім не зважаєте на моменти, які здаються нелогічними. Скільки разів ми говорили, що логічне, з одного боку, й нелогічне, з другого, треба важити на одних терезах, що логічне й нелогічне треба брати в сукупності й без тіні упередження!
— Вибачте, але досі в поведінці інженера Сапарева я не помітив нічого нелогічного. За винятком цього листа! Але він просто нерозумний, більш нічого не скажеш! Нічого нелогічного я в ньому не бачу!
Авакум одягнув плащ, чорний капелюх і, глянувши на себе в дзеркало, не дуже весело посміхнувся до капітана Петрова:
— Скажіть-но мені щиро, чи щось у мені нагадує вісника лиха? Або просто ката?