Друга звістка, якій капітан Петров мовби й не надав великої ваги, ще дужче заінтригувала Авакума. Лікар Юлія Сапарева сьогодні по обіді поїхала до Софії. Вона зупинилась у готелі «Севастополь» і о восьмій вечора мала телефонну розмову з Відином. Викликала Велко Трифонова. Після наведення довідок виявилося, що Велко Трифонов — колишній фотограф, мешкає в сімдесятому будинку на вулиці Олександрівській, де колись було його ательє «Луна». Лікарка і фотограф умовилися про зустріч завтра о сьомій вечора в кондитерській готелю «Балкантурист».
Авакум наказав капітану Петрову:
1. Встановити цілодобовий нагляд за інженером Димо Карадимовим.
2. Продовжити нагляд за лікаркою Сапаревою. Не спускати з ока також і у Відині.
3. Взнати все можливе про фотографа Трифонова.
4. Зателефонувати йому завтра об одинадцятій ранку на софійську квартиру.
Коли розмова закінчилася й Авакум склав свою мініатюрну портативну радіостанцію, в кімнаті запанувала понура, гнітюча тиша, порушувана тривожним посвистом вітру, рипінням дверей, невтішним поскрипуванням вікон. Авакум дістав з валізки дві гральні кості, виготовлені зі слонівки, підійшов до столу й запропонував Анастасієві:
— Вгадай — чіт чи лишка?
— Чіт! — відказав Анастасій.
— Задумай щось важливе — чи збудеться.
— Що задумати? — спитав Анастасій.
— Щось важливе! — повторив Авакум. — Наприклад, чи одружишся до кінця року.
— Це не таке вже й важливе, — похитав головою Анастасій,
— Збираєшся лишитися старим парубком, як я?
— Це залежить не лише від мене! — зітхнув Анастасій.
Він устав зі стільця й узяв кості з руки Авакума.
— Дай-но я кину, — промовив. — Задумай ти щось важливе, чи збудеться?
— Що задумати? — здвигнув плечима Авакум.
— Наприклад…
— …чи до кінця року одружуся? — перебив його Авакум. — Це питання богами давно розв'язане, нічого й кості кидати.
Анастасій понуро посунув до своєї постелі, та Авакум зупинив його.
— Гаразд, кидай! — промовив рішуче. — Загадаю на малу ясновидку. Чи до неї повернеться зір!
Анастасій не знав, хто така мала ясновидка, й кинув кості зовсім байдуже. Випало два і три.
— Вгадав! — усміхнувся Авакум. — Сьогодні мені щастить! Кості показують, що мала ясновидка буде бачити. Отже, Прокопій Сапарев лишається поза грою. Дай боже!
Ба в цю хвилину він грівся біля чужого вогнища, навіть Анастасій, відчувши це, аж скривився так, наче»~в нього заболів зуб,
Авакум залишив Анастасія спати, а сам поїхав знову до хати бая Спиро. Повернувся о другій годині ночі.
На світанку дощ стих. Як розвиднилося, Авакум і Анастасій рушили на болото. Коли вийшли на зелену смугу й трохи пройшли нею, Авакум промовив:
— На метр чи два нижче під нами, а подекуди й глибше, лежить широкий і щільний шар глини. Той шар не дає воді всякати в глибини, тому вона розм'якшує поверхневий шар землі й утворює вікна. Ґрунт, по якому ми йдемо, подібний до губки. Уміння бая Спиро ходити по трясовині й у нічний туман не є чимось особливим. Тут не відіграють ролі ніякі надприродні здібності. Як бачиш, стежка чітко по прямій зорієнтована на той берег і ніде не робить ані найменшого повороту. А це велике вікно утворилося зовсім недавно. Отже, щоб іти певно по прямій чітко зорієнтованій стежці, не треба навіть оглядатися. Досить мати світний компас, поділений на мінути й секунди. Засікаєш градус, мінуту й секунду в напрямку, якого треба триматися, і йдеш, не відриваючи очей від шкали. Стежка виведе тебе куди треба. Дивись! — він дістав з кишені круглий компас і тицьнув у нього пальцем, постукавши по кришці. — В шухляді столу бая Спиро я знайшов аж три таких компаси. З будь-яким із них можна безпечно перейти болото вночі і в найгустіший туман! А це друге вікно збільшилося недавно. Бай Спиро мусив добре поморочити голову, шукаючи для себе і своїх спільників безпечної стежки в обхід вікна.
Наближаючись до розкішної плакучої верби, Анастасій сказав, що трупи собак, певне, ще там, але дійшовши до неї, вони побачили, що собак нема й сліду. Точніше, слід був — витоптана, столочена трава, — і вів він просто в сусіднє вікно.
— Отам поховали їх — він або хтось із його спільників. На віки вічні! Помітили, що з трупів узято проби, й вирішили назавжди сховати їх від світу.