Авакум посидів ще трохи, потім підвівся, дістав із шафки срібну чару й налив коньяку пальців на два. Випив його хильцем, зробив кілька кроків між дверима й виходом на веранду і нарешті, наче звільняючись від якогось тягаря, підійшов до телефону й накрутив номер «сплячої». На її запитання, хто дзвонить, він відповів:
— Глядач із першого ряду!
— О! — вигукнули з того кінця проводу.
— Не чекала мене?
— Вже втратила надію!
— Краще пізно, ніж ніколи! — промовив Авакум і запитав: — Чоловік удома?
Вона вийшла заміж сім років тому за одного генерального директора, який часто буває за кордоном.
— Чоловік в Італії. А чому ти питаєш?
— Після прем'єри чекатиму тебе тут, на Латинці. Прийдеш?
Вона не вагалася ані секунди:
— Ти ще сумніваєшся?
І в мембрані зазвучав її срібний веселий сміх.
За чверть друга з інституту експертизи повідомили про наслідки. Пружину було виготовлено зі спецсталі, яку виробляють лише, на одному заводі Болгарії — ЗСС, у місті Н. Щодо речовини на кружальці, то це був звичайний епоксидний клей «Універсал» зі значною домішкою ціаніду.
О другій годині за допомогою рації з Авакумом зв'язався капітан Петров.
— Дізнайся, — розпорядився Авакум, — хто з конструкторів ходив у експериментальний цех коли і що там робив!
І сказав, що прибуде до Н завтра, очевидно, на десяту ранку. Потім знову налив коньяку, але тільки на палець. До відльоту літака на Відин було ще досить часу, можна було ще посидіти біля каміна, потримати в руці срібну чару і, вже вкотре, перечитати вірші з часів момчиловської історії!
Він відкрутив верхню частину чари, здійняв її і прочитав написане на стінці зсередини:
Рушаю в ніч, забувши сон, —
з тобою всі мої думки.
Вітрець тихенько повіва,
і в небі блимають зірки. [10]
Здавалося, в хату залетів вітрець і приніс із собою запахи соснового лісу. І Балабаниця нахилилася, щоб роздмухати вогонь, а ситцева блузка розхристалася в неї біля шиї.
— Мабуть, і ти колись була такою мавкою! — мовив до неї Авакум.
— А зараз гірша? — блиснула очима Балабаниця й поправила блузку на грудях.
— Навпаки, зараз ти, як дві мавки! — засміявся Авакум.
Він знову склав чару й задумливо посміхнувся.
Олександрівська вулиця тяглася від центру міста Відина на захід до Кульського шосе. Під сімдесятим номером стояв старий двоповерховий будиночок з облупленим фасадом. Над дверима висіла бляшана табличка, така потемніла від часу, що Авакум насилу прочитав: «Велко Трифонов, фотограф».
Була шоста ранку. Стара згорблена жінка провела Авакума в ательє — простору кімнату, де посередині на розсунутій тринозі поважно гніздився великий фотоапарат з чорною сатиновою накидкою ззаду. Навпроти апарата, за кілька кроків, стояв стілець з прикрученою переносною лампою. Під стінами було дві лави, стіл і шафа, схожа на бібліотечний каталог. Біля цієї старої обшарпаної шафи стояв одягнутий у чорний халат фотограф Велко Трифонов, такий самий згорблений, як жінка, низенький, худий, сивий і короткозорий. Побачивши службове посвідчення Авакума, він так розхвилювався, що окуляри аж тремтіли в його руці, а короткозорі очі від збентеження не могли ні на чому затриматися.
— Сідайте, — він показав Авакумові на лаву й сам сів навпроти. Голос його був глухий і кволий.
— Заспокойтеся, я не зроблю вам нічого лихого! — всміхнувся до нього Авакум. — Я прийшов щось запитати у вас. Не будемо говорити про вашу незаконну торгівлю старими фотографіями. Прошу вас лише щиро розповісти все, що знаєте…
— Будь ласка! — прошепотів фотограф. — Охоче розповім усе, що знаю.
Авакум дістав портрет лікарки Юлії Сапаревої й подав йому.
— Чи знаєте ви цю жінку?
Велко Трифонов мало не впустив фотографію додолу.
— Зна-ю! — затнувся він. І, помовчавши, додав погаслим голосом: — Це вже давня фотографія.
— Розкажіть, коли зроблено фотографію і все, що знаєте про цю жінку! — сказав Авакум. — Увечері о восьмій ви зустрінетеся з лікаркою в кондитерській «Балкантуриста». Там ви дасте їй за чималі гроші одну фотографію. Ні я, ні хтось інший не перешкоджатиме вам у цьому, але з умовою, що ви розкажете мені все, що знаєте про цю жінку від початку до кінця. І потім дасте мені ще одну копію тієї фотографії. Прошу вас!