— Тобі як завжди? — спитала Зукі, злегка ніжно, бо Александра, ніби набагато старша за свій вік жінка, зітхнувши, вклала своє тіло в єдину гостинну западину на цій кухні — старе, синє м’яке крісло, аж надто недолуге, щоб тримати його деінде; на швах із нього вилазила набивка, а на кутах його підлікотників, там, де об нього терлося багато зап’ясть, лишилися здорові сірі плями.
— Гадаю, усе ще час для тоніка, — вирішила Александра, бо прохолода, що прийшла кілька днів тому разом зі зливою, ще й досі не минула. — Як у тебе з запасами горілки?
Хтось колись розповів їй, ніби горілка не лише не повнить, а й не подразнює шлунок, як джин. Бо ж подразнення, як фізичне, так і психологічне, є джерелом раку. На нього хворіють ті, хто лишається відкритими до самої його ідеї; усе, що для цього потрібно, — це щоб сказилася одна-єдина клітина. Природа завжди вичікує, пантрує, коли ти втратиш віру, щоб зробити свій фатальний стібок.
Зукі всміхнулася, вже ширше.
— Я ж знала, що ти прийдеш.
Показала новісіньку пляшку «Гордонз» із відрубаною головою кабана, що вирячався помаранчевим оком, прикусивши червоний язик між зубами й закрученим іклом.
Александра всміхнулась, побачивши це дружнє чудовисько.
— Побільше тоніка, будь лаааска. Калорії!
Пляшка тоніка засичала в руках Зукі, ніби сварячись. Може, ракові клітини більше нагадують бульбашки вуглекислого газу, що просочуються в потік крові, подумала Александра. Втім, годі про це.
— А де Джейн? — спитала вона.
— Сказала, що прийде трохи пізніше. Готується до концерту в унітаристів.
— З тим гидким Неффом, — сказала Александра.
— З тим гидким Неффом, — повторила Зукі, злизуючи з пальців хінінову воду й заглядаючи в порожній холодильник у пошуках лайму. Реймонд Нефф викладав музику в старшій школі; це був приземкуватий женоподібний чоловік, котрий, однак, прижив п’ятьох дітей від своєї нечупарної, безкровної дружини-німкені в окулярах у сталевій оправі. Як і більшість хороших шкільних учителів, він був тираном — єлейним і наполегливим; у своїй масній манері він хотів переспати з усіма. Останніми днями з ним спала Джейн. Александра якось була піддалася кілька разів у минулому, але той епізод настільки мало зворушив її, що Зукі, здається, й не помітила його вібрацій, його відбитку. Сама ж Зукі видавалася цнотливою візаві Неффа, але знову ж таки через те, що була вільною не так давно. Бути розлученою жінкою в маленькому містечку чимось нагадує гру в «Монополію»: зрештою обходиш усі поля. Двоє подруг хотіли врятувати Джейн, котра в якомусь обурливому поспіху завжди продавала себе задешево. А ще ця його жахливенна дружина, яку вони засуджували, із тим солом’яним, тьмяним волоссям, підстриженим коротко, ніби газонокосаркою, явним малапропізмом[17] і цією своєю банькоокою манерою вислуховування кожного слова. Коли спиш з одруженим чоловіком, то, в якомусь сенсі, спиш і з його дружиною, тож треба, щоб та не була суцільною прикрістю.