— У Джейн такі прекрасні можливості, — дещо автоматично сказала Зукі, тим часом шаленими мавпячими рухами порпаючись у льодовій машині холодильника й видлубуючи ще кілька кубиків.
Відьма може заморозити воду одним лиш поглядом, проте розморозка подеколи стає проблемою. З чотирьох собак, яких вони з Монті тримали у кращі часи, двоє було срібно-коричневими веймаранерами, і вона лишила собі одного, Генка; зараз він притулився до її ніг в надії, що вона воює з холодильником заради нього.
— Але вона марнує себе, — сказала Александра, заповнюючи тишу. — Марнує в колишньому сенсі цього слова, — додала вона, бо зараз саме тривала війна у В’єтнамі, і ця війна надала цьому слову нового незручного значення. — Якщо вона так серйозно ставиться до своєї музики, їй треба пошукати для неї серйозніше місце, якесь велике місто. Це страшне марнотратство: випускниця консерваторії цигикає на скрипочці перед купкою старих глухих курей у зачуханій церкві.
— Там їй затишно, — сказала Зукі так, ніби їм було незатишно.
— Вона навіть не миється, ти помічала, як від неї пахне? — спитала Александра, вже не про Джейн, а про Ґрету Нефф, а Зукі, за вервечкою асоціацій, без проблем усе зрозуміла: їхні серця билися в одному ключі.
— А ті бабусині окуляри! — згодилася Зукі. — Вона схожа на Джона Леннона.
Вона перекривила серйозне, сумнооке, тонкогубе обличчя Джона Леннона.
— Тумаю, ми фжє мошємо випиць нашь — sprechen Sie wass? — кокетеієлі.
З рота Ґрети Нефф виходив страшнючий неамериканський дифтонг, ніби голосний ламався їй об піднебіння.
Хихикаючи, вони понесли свої напої в «нору» — невеличку кімнатку з облізлими шпалерами з плямистим, збляклим візерунком з винограду й кошиків із фруктами й опуклою штукатуреною стелею з дивним гострим перехиленням, бо сама кімната була наполовину втицьнута під сходами, що вели до схожого на горище другого поверху. Єдине вікно тієї кімнати, надто високе, щоб жінка могла виглянути з нього, не ставши на табуретку, мало ромбові вітражні шибки, товсте скло пузирилося й викручувалось, ніби денця пляшок.
— Капустяний запах, — перебільшила Александра, вмощуючи себе з високим сріблястим бокалом на двомісний диванчик, укритий покривалом з обдертими барвистими френзелями розпущених виноградних лоз. — Він носить його на своєму одязі, — сказала вона, одночасно думаючи, що це чимось нагадує історію про Монті й кабачки, а те, що вона розкриває Зукі такі інтимні подробиці, то це аби та здогадалася, що вона також спала з Неффом. Але чому ж? Там же нема чим вихвалятися. Хоча ні, таки є. Як же він пітнів! От саме через це вона й спала ще й з Монті; і ніколи не чула запаху кабачків. Одним захопливим моментом у тому, що спиш з одруженими чоловіками, є те, яку перспективу вони відкривають тобі на своїх дружин: вони ж бо бачать їх так, як не бачить ніхто. Нефф убачав у бідолашній, мерзенній Ґреті таку собі чудернацьку заквітчану Гайді — духмяний едельвейс, який він привіз із небезпечної, романтичної височини (вони познайомились у франкфуртській пивниці, коли він служив у Західній Німеччині замість того, щоб воювати в Кореї), а Монті… Александра зиркнула на Зукі, намагаючись згадати, що казав про неї Монті. Казав він небагато, будучи таким собі ніби джентльменом. Та одного разу дав маху, прийшовши до ліжка Александри після якоїсь важкої наради в банку, все ще будучи думками там, і бовкнув: «Вона хороша дівчинка, але притягує нещастя. Тобто нещастя інших. Для себе їй вистачає везіння». І це була правда: Монті втратив силу-силенну родинних грошей, будучи одруженим із Зукі, та це просто списали на його власну спокійну дурість. От він ніколи не пітнів. Страждав на гормональну нестачу багатіїв — неспроможність уявити для себе перспективу важкої праці. Його тіло було майже безволосе, і мав він такий жіночий, м’який зад.
— Мабуть, Ґрета добра в ліжку, — сказала Зукі. — Всі ті kinder. Цілих fünf.
Якось Нефф відкрив Александрі, що Ґрета палка, але повільна, кінчає дуже нескоро, зате старається наполегливо. З неї б вийшла лиха відьма: ох уже ці вбивчі німці.
— Треба гарно поводитися з нею, — сказала Александра, повертаючись до теми Джейн. — Учора розмовляла з нею по телефону, була просто вражена, яка вона злюча. Та дамочка просто палає.
Зукі оглянула свою подругу, бо ж прозвучало дещо фальшиво. В Александри завелася якась нова інтрижка, якийсь новий чоловік. За частку секунди, поки Зукі дивилася, Генк своїм висолопленим сірим веймаранерським язиком злизав два крекери з тарілки, поставленої на старезну соснову скриню, яку торговець старожитностями реставрував під кавовий столик. Зукі любила свої пошморгані, старі меблі; в них була якась своя геральдика, як у костюма з лахміття, вдягненого співаком сопрано в другому акті опери. Генків язик саме повертався за сиром, коли Зукі вловила цей рух краєм ока й ляснула його по морді; та була як гума, ніби жорстка автомобільна шина, тож від удару в неї заболіли пальці.