— Вони огидні, — сказала Александра. — Як і я.
— Ні, послухай, Ал. Ти mia vacca. Mia vacca bianca[31]. Моя велика порція морозива. Що ще я можу сказати? Тільки-но спробую завести серйозну розмову, як ти мене спиняєш.
— Серйозність лякає мене, — сказала вона серйозно. — Та й у випадку з тобою я знаю, що ти просто граєшся.
Однак гралася з ним саме вона, розв’язуючи шнурівки на його туфлях із темно-червоної дубленої шкіри, таких, як носять університетські викладачі, тільки-но він устигав зав’язати їх; зрештою Джо пошаркав геть, переможений у своєму марнославстві й охайності, волочачи за собою шнурівки. Його кроки убували на сходах, все стихали й стихали, а грюк дверима став ніби маленьким сучком, фарбованим дерев’яним кілочком, останнім у наборі матрьошок. У вікна, що виходили у двір, зашкреблася пісня шпаків; дикі чорниці сотнями притягували їх до болота. Покинута й незадоволена, лежачи посеред свого ліжка, зненацька знову величезна, Александра, вирячившись у порожню стелю, спробувала повернути те напрочуд чітке й архітектурне видіння маєтку Леноксів; проте спромоглася викликати хіба примарне залишкове зображення — прямокутник виняткової блідості, начеб на конверті, який зберігали на горищі так довго, що марка відстала від нього без жодного дотику.
За відновлення маєтку Леноксів узявся винахідник, музикант та поціновувач мистецтв
СЮЗАННА РУЖМОН
Нещодавно вашій репортерці випало побувати на острові містера Ван Горна — вишуканого красеня з глибоким голосом і елегантно-недбалими, трохи ведмежими манерами, ще недавнього мешканця Мангеттену, а нині — Іствіка.
Саме так, на його острові, бо ж знаменитий «Маєток Леноксів», придбаний цим новим містянином, зусібіч оточений болотами, а в повінь — справдешньою рікою!
Цей цегляний будинок в англійському стилі, зведений близько 1895 року, з симетричним фасадом і масивними димарями з обох боків, новий власник планує переробити під різні потреби: використовувати його як лабораторію для своїх дивовижних експериментів із хімікатами й сонячною енергією, концертну залу зі щонайменше трьома фортепіано (на яких він грає віртуозно, вже повірте мені) і велику галерею, на стінах якої висять разючі роботи таких сучасних майстрів, як Роберт Раушенберг, Клаас Ольденберг, Боб Індіана та Джеймс Ван Дайн.
Наразі триває будівництво ретельно спланованого солярію-теплиці, японської лазні, що радуватиме око розкішним мідним трубопроводом і полірованим тиковим деревом, і тенісного корту з покриттям AsPhlex; приватний острів бринить від звуків молотка й пилки, а прекрасні білі чаплі, котрі традиційно гніздяться в затишку території маєтку, шукають тимчасового пристанища десь-інде.
Прогрес має свою ціну!
Ван Горн, хоч і добрий господар, скромно відгукується про свої ініціативи і сподівається насолодитися самотністю й нагодою зайнятися розумовою працею у своїй новій домівці.
«В Род-Айленді мене приваблюють, — сказав він вашій допитливій репортерці, — простір і краса, притаманні йому, такі рідкісні на східному узбережжі в ці неспокійні, перенаселені часи. Тут я нарешті почуваюся як удома».
«Це неймовірна місцина!» — додав він уже в неформальній розмові, стоячи разом з вашою репортеркою на руїнах старого доку Леноксів і споглядаючи краєвиди боліт, друмлінів[32], каналу, низькорослих чагарників і океану на горизонті, що відкриваються з другого поверху.
В самому будинку, з його обширними просторами підлоги, встеленої кленовим паркетом, і високими стелями, прикрашеними гіпсовими розетками для канделябрів і дентикулярними багетами по боках, було прохолодно того осіннього дня, а більшість обладнання й меблів нового «володаря» була все ще спакована в міцних ящиках, однак цей винахідливий господар запевнив вашу репортерку, що зовсім не переймається приходом зими.
Поверх покрівлі великого даху Ван Горн планує встановити сонячні панелі й таким чином наблизитись до остаточного вдосконалення процесу, який береже в таємниці, що вже в найближчому майбутньому зведе нанівець спожиток кам’яного вугілля. Скоріше б уже той день настав!
Подвір’я, нині полишене на сумах, айлант, черемху та інші дикі дерева, новий власник уявляє собі як субтропічний рай, сповнений екзотичної рослинності, яку на зиму ховатимуть у ретельно спланованому солярії-теплиці маєтку Леноксів. Старовинні статуї, що прикрашають алею, колись подібну до версальської, зараз, на жаль, настільки пошкоджені негодою, що багатьом фігурам бракує носів і рук, тож гордий власник планує відновити їх, установивши скловолокно вздовж величної алеї (славу якої так гарно пам’ятають старші мешканці цієї округи) на манір знаменитих каріатид, що прикрашають грецький Пантеон в Афінах.