— Це неможливо. Дорога надто довга. На моєму авто нам туди не добратись.
— Я прошу лише, щоб ти показав дорогу.
Я зрозумів, що вона не збиралася здаватись. Обіцянка про озеро наздогнала мене після всіх цих років.
За вікном почало розвиднятись. Ніч закінчилась.
— Я вийшла заміж, — раптом сказала вона. — А що сталося з тобою?
— Я розлучений.
— Отож ти також одружився? З ким?
— Ти їх не знаєш.
— Їх?
— Я був одружений двічі. Перша дружина звалась Бірґіт і була медсестрою. Через два роки нам уже не було про що розмовляти. Крім того, вона хотіла перекваліфікуватись на гірського інженера. А що я тямив у каменях, гравії та шахтах? Друга, на ім’я Роз-Марі, торгувала антикваріатом. Ти не уявляєш, як часто я після довгого робочого дня в операційному залі мусив іти з нею на аукціон, а потім тягнути додому старезні креденси. А всіх столів і крісел, з яких я здирав фарбу в старих ваннах, просто не злічити. Через чотири роки все закінчилось.
— У тебе є діти?
Я похитав головою. Колись давно я уявляв, що коли старітиму, то матиму дітей, які б мене втішали. Тепер уже було запізно.
Я немов той мій човен, що лежить на суші під брезентом.
Я глянув на Гаррієт.
— А ти маєш дітей?
Вона довго на мене дивилась, перш ніж відповісти.
— Я маю дочку.
Я подумав, що це могла б бути і моя дитина. Якби я не залишив Гаррієт і більше не давався чути.
— Її звати Луїз, — сказала Гаррієт.
— Гарне ім’я, — мовив я.
Я встав і почав варити каву. Настав справжній ранок. Я зачекав, поки кава закипить, порахував до сімнадцяти й відставив джезву, щоб дати каві настоятись. Потім дістав горнятка і нарізав плетінку, що вже розморозилась. Ми були наче ті двоє старих, що одного січневого ранку влаштували собі кавове святкування. Одне з тисяч кавувань, які відбувались щодня в цій країні. Цікаво, чи ще в когось воно відбувалося за таких же дивних обставин, як сьогодні у моїй кухні?
Після кави Гаррієт зникла у кімнаті з мурашником і зачинила двері.
Уперше за багато років я полишив своє зимове купання. Я довго вагався і вже хотів був роздягатись і діставати сокиру, та все ж передумав. Доки не відвезу Гаррієт до лісового озера, доти не купатимусь у морі взимку.
Замість халата я надягнув куртку і спустився до пірса. Погода раптово перемінилась, почалась відлига, і сніг прилипав мені до чобіт.
Я провів кілька самотніх годин на пірсі. Сонце пробилось крізь запону хмар, і з даху повітки для човнів почало крапати. Я зайшов досередини, дістав одну з банок зі смолою і відкрив її. Запах смоли заспокоїв мене. Я мало не заснув під блідим сонячним промінням.
Подумки повернувся в той час, коли ми були разом. Мені здавалось, ніби тепер я належав до епохи, якої вже не існувало. Я жив на дивовижному пустирі для залишенців, для тих, хто втратив зв’язок зі своїм часом і не спромігся призвичаїтись до нового. Коли ми з Гаррієт були закохані, всі курили. Скрізь і весь час. Уся моя молодість була наповнена попільничками. Я й досі пам’ятаю всіх тих затятих курців серед лікарів та професорів, які дали мені освіту і право носити білий халат. У ті часи місцевий поштар називався Яльмар Геделіус. Коли приходила зима, він надягав на ноги лижі і так добирався до островів. Його наплічник мав би бути неймовірно тяжким, хоча тоді ще було далеко до нинішнього божевілля з нескінченною кількістю реклами.
Мої думки перебив шум гідрокоптера, що наближався.
Янсон саме повертався від удови Окерблюм і мчав навідати мене зі своїми болячками. Зубний біль, що не давав йому спокою перед Різдвом, минув. Востаннє, як він зупинявся коло мого пірса, то просив мене подивитись на коричневі родимки на його лівій руці. Я заспокоїв його, запевнивши, що це нормальні вікові зміни. Він ще переживе нас усіх у цій місцині. Коли ми, старі, повмираємо, Янсон і далі буде пахкати на своєму старому переробленому рибальському човні чи гасати на гідрокоптері. Якщо його не звільнять. А його таки, певно, звільнять.
Янсон повернув до пірса, заглушив мотор і почав розмотувати з себе всі свої пальта й шапки. Його обличчя було червоним, а волосся стояло дибом.
— Дозволь привітати тебе з Новим роком, — сказав він після того, як виліз на пірс.
— Дякую.
— Зима тримається.
— Що є, то є.
— У мене почались проблеми зі шлунком після Нового року. Не можу піти в туалет. Закреп, як то кажуть.
— З’їж чорносливу.
— А це може бути симптомом чогось іншого?
— Ні.
Янсонові було важко стримати свою цікавість. Час від часу він поглядав на мій будинок.