Ресторан закривався. Ми були останніми відвідувачами. Ми поїли, випили і, немов за мовчазною згодою, не торкалися ні тем наших життів, ні мети нашої поїздки. Ми навіть не згадали про Сару Ларсон і її пса. Я записав вечерю на рахунок кімнати, незважаючи на протести Гаррієт. Потім ми непевною ходою рушили з місця. Якимось дивним, незбагненним чином Гаррієт удавалось робити кроки за допомогою ходунців. Я відчинив двері й сказав, що вийду на вечірню прогулянку. Звичайно ж, це була неправда. Але я не хотів, щоб Гаррієт було ніяково через мою присутність, поки вона вкладалася до сну. Гадаю, що тим самим я хотів уникнути того, що й мені було б ніяково.
Я сів у читальному залі зі стелажами, повними старих книжок та журналів. Кімната була порожньою. Чоловік за піаніно зник. Дивно, куди поділось те велике товариство: я прислухався, але нічого не почув. Мене різко здолав сон. Коли я прокинувся, то не знав, де я. З годинника зрозумів, що спав приблизно годину. Я встав, похитнувся від випитого вина й повернувся до номера. Вона засвітила лампу з мого боку ліжка. Я обережно роздягнувся, помився у ванній і заліз під ковдру. Я намагався розпізнати, чи вона справді спала, чи тільки вдавала, лежачи на боці. Мені закортіло провести рукою по її спині, на ній була блакитна нічна сорочка. Я погасив лампу і в темряві прислухався до її дихання. Мене охопила тривога. А разом з нею ще одне відчуття, якого мені давно бракувало. Відчуття того, що я не сам. Усе так просто. На мить прогнати самотність.
Я, вочевидь, заснув. Прокинувся від крику Гаррієт. Напівсонний спромігся ввімкнути свою лампу. Вона рівно сиділа на ліжку і кричала від невимовного відчаю й болю. Коли я спробував доторкнутись до її плеча, вона сильно вдарила мене в обличчя.
Із носа відразу пішла кров.
Тієї ночі ми більше не спали.
7
Світало так, наче сірий дим сходив над укритим снігом озером.
Я стояв коло вікна і думав про те, що бачив свого батька в такій самій позі. Щоправда, я не такий товстий, як він тоді, хоча й мій живіт тепер звисав. Але хто мене бачив? Ніхто, окрім Гаррієт, що лежала на спині, підпертій подушками.
Я думав про те, що сталося після того, як я прокинувся від крику Гаррієт і вона зацідила мені кулаком прямо в ніс. Я був, так би мовити, напівголим чоловіком серед зимового ландшафту.
Я замислився, чи не спуститись мені до вкритого снігом озера і не прорубати свою ополонку. Мені бракувало відчуття болю, якого завдавала холодна вода. Але я знав, що не зроблю цього. Я залишусь у номері разом із Гаррієт. Ми одягнемось, поснідаємо і продовжимо нашу подорож.
Я думав про сон Гаррієт, від якого вона прокинулась, кричачи. Те, що вона розповіла, спочатку здалось украй заплутаним. Так, наче вона шукала сон, а знайшла лише уламки від нього. Хтось забивав у неї цвяхи, бо вона відмовилась віддати своє тіло. Той хтось уперто хотів розірвати її грудну клітку. Вона відбивалась, бувши в якійсь кімнаті чи то місцевості, де її зусібіч оточували люди, чиї обличчя вона ніяк не могла розпізнати. Їхні голоси нагадували загрозливі крики зловісних птахів. Врешті вона закричала і тим розбудила мене. Коли я спробував доторкнутись до неї, щоб заспокоїти чи, може, радше заспокоїтися самому, вона все ще знаходилась на межі сну і реальності і не розуміла, що з того правда. Тому вона мене вдарила, вона захищалась від невиразних постатей, які хотіли пробити її грудну клітку. Вона добряче вгатила мене кулаком, і цей удар нагадав мені про біль після бійки та пограбування в Римі. Щоправда, цього разу ніс не був зламаний.
Я напхав у ніздрі туалетного паперу, обмотав шию намоченим у холодній воді рушником і за якийсь час зауважив, що кровотеча припинилась. Гаррієт постукала в двері ванної й запитала, чи може чимось допомогти. Я хотів побути в спокої, тому відповів, що нічим. Коли я вийшов з ванної з двома жмутами паперу в носі, Гаррієт повернулась до ліжка. Вона зняла нічну сорочку й повісила її на бильці ліжка. Вона стежила за моїм поглядом.
— Я не хотіла тебе вдарити.
— Звичайно ж, ні. Тобі снилось.
— Хтось розривав моє тіло на шмаття. Піді мною ліжко зовсім мокре від поту. Тому я зняла нічну сорочку.
Я вибрав крісло біля великого вікна на озеро й сів. Надворі й досі було темно. Здалеку було чути, як гавкає пес.