— Ні, дякую. Хай вже краще буде темно.
— Чому ти не хочеш зробити собі щось приємне?
— Мені подобається все, як є.
Я розвернувся і рушив у напрямку хатини. Я викинув рефлектори в сніг. Коли я порівнявся з дровітнею, то почув, як із шумом завівся гідрокоптер. Цей звук нагадував передсмертний рев звіра. Пес чекав мене на сходах. Йому пощастило, що він глухий. Кицька чатувала коло яблуні і стежила за омелюхами, що вовтузились довкола шматка свинячої шкіри.
Часом мені бракує співрозмовника. Розмову з Янсоном не можна назвати розмовою. Це балачки. Балачки на пірсі. Він теревенить про те, що мене не цікавить. Він хоче, щоб я ставив діагнози його надуманим хворобам. Мій пірс і моя повітка для човнів стали такою собі приватною клінікою для одного пацієнта. За всі ті роки я переніс апарат для вимірювання тиску та інструменти для видалення сірки з вух у повітку для човнів і поскладав їх серед рибальських сітей. Мій стетоскоп висить на дерев’яному гаку разом із приманкою для гаг, що колись виготовив мій дідусь. У спеціальній шухляді я зберігаю медикаменти, які можуть бути потрібні Янсонові. А лавку на пірсі, на якій мій дідусь колись любив посидіти і покурити люльку після чищення сітки на камбалу, я тепер використовую як кушетку для обстеження, якщо Янсонові треба лягти. У завірюху я пальпував його живіт, коли йому здавалось, що в нього рак шлунка, й оглядав його ноги, коли він забрав собі в голову, що до нього закралась якась незрозуміла хвороба м’язів. Часто я задумувався над тим, що мої руки, які колись виконували складні операції, тепер потрібні виключно для незграбних обстежень Янсонового на диво і заздрість добре збереженого тіла.
Розмова? Те, як ми говоримо один з одним, аж ніяк не можна назвати розмовою.
Інколи в мене виникала спокуса розпитати Янсона, що він думає про життя і пекло, яке чекає на нас. Але він би не зрозумів. У його житті існують лише рекомендовані та цінні листи, марки, оплати, виплати і жахлива кількість реклами. Окрім того, він має клопіт зі своїм човном і гідрокоптером. Коли море відкрите, він використовує перероблений рибальський човен, придбаний у Вестервіку. В ньому прадавній мотор із Сефле, що в кращому разі витягує вісім вузлів. Гідрокоптер він купив у Норвегії і сам зізнався, що його сильно обкрутили. За всіма цими клопотами Янсонові очевидно ніколи думати про пекло.
Щодня я підходжу до свого човна, покладеного на суші. Вже пройшло три роки з того моменту, коли я витягнув його, щоби привести до ладу. Досі не можу за це взятись. Це старий гарний дерев’яний човен, який потроху нищить негода та поганий догляд. Так не повинно бути. Навесні я всерйоз за нього візьмусь.
Цікаво, чи справді я це робитиму.
Я зайшов досередини і продовжив складати пазл на мотив «Нічної варти» — картини Рембрандта. Колись давно я виграв її в лотерею, що проводили в лікарні в Лулео, де я тоді саме влаштувався працювати хірургом і приховував свою непевність надмірним самовдоволенням. Мозаїка дуже складна, бо мотив темний. Того дня мені вдалось правильно скласти лише один шматок. Я приготував вечерю і їв, слухаючи радіо. Термометр показував мінус 21. Зоряне небо віщувало, що перед світанком буде ще холодніше. Здавалось, наближався новий рекорд низької температури. Хіба колись бувало так холодно? Може, під час війни? Треба запитати в Янсона, він зазвичай добре знається на таких речах.
Щось не давало мені спокою.
Я ліг на ліжко і спробував читати книжку про появу картоплі в нашій країні. Я читав її вже не раз. Імовірно тому, що вона не ховає в собі небезпеки. Я міг спокійно гортати сторінку за сторінкою, не боячись наткнутись на щось неприємне чи несподіване. Опівночі я погасив лампу. Мої обидві тваринки вже заснули. Щось потріскувало і підвивало в стінних колодах.
Я спробував прийняти рішення. Слід мені й далі охороняти свою фортецю, чи визнати себе переможеним і спробувати зробити щось путнє з залишком життя? Я нічого не вирішив. Я дивився в темряву і думав, що моє життя триватиме, як звично. Нічого визначального не трапиться.
Це був день зимового сонцестояння. Найдовша в році ніч і найкоротший день. Пізніше я задумаюсь над тим, чи в цьому був якийсь тоді незбагненний для мене зміст.
Це був звичайнісінький день. Було дуже холодно, і в снігу коло мого замерзлого пірса лежали мертва чайка і пара рефлекторів від Пошти.
З
Проминули Різдво і Новий рік.
Третього січня з Фінської затоки на архіпелаг налетів сніговий шторм. Я стояв на горі за будинком і бачив, як чорні хмари здіймаються на горизонті. За одинадцять годин випало сорок сантиметрів снігу. Я мусив вибратись надвір через кухонне вікно, щоб розчистити вхід до дверей.