Зміст плаката стосувався печер, де прадавні наскельні малюнки нищила цвіль.
Ганс Люндман мав гостре око. Він упізнав її. Не виключено, що на забаві вона розповіла йому про печери, які будь-що-будь хотіла захистити.
Я дістав кухонного рушника і витер піт під сорочкою. Мої руки тремтіли. Я вийшов у буревій, покликав пса і в темряві сів на бабусину лавку. Я всміхався. Крізь темряву я бачив, як Луїз усміхається мені у відповідь. У мене була дочка, якою й справді можна було пишатись.
3
Одного дня у середині листопада прийшов лист, якого я сподівався. Весь архіпелаг уже знав, що в мене була донька, яка вчинила переполох на зібранні глав європейських держав. Я був дуже вдячний Гансові Люндманові за те, що його пильне око впізнало Луїз і я став першим, хто довідався про цей інцидент. Мабуть, завдяки його звичці розпізнавати нечіткі віддалені об’єкти він проявляв неабияку пильність, навіть гортаючи газету.
Але тепер усі про це знали. Певна річ, Янсон приклався до того, щоб чутка набула розголосу й обросла подробицями. Ганс Люндман переповідав мені цілі історії. Подейкували, що Луїз майстерно станцювала стриптиз перед приголомшеними чоловіками, вона роздягнулась і почала еротично вихилятись на всі боки, аж доки її не вивели. Тоді вона накинулась на охоронців, укусила одного з них, так що кров бризнула на черевики Тоні Блера, крім цього, її засудили до тривалого ув’язнення.
Одного дня я отримав анонімного листа від «чесного християнина», який стверджував, що я і моя донька — «зайві» люди. Якусь мить я почувався вкрай неприємно. А що, як одного дня ватага чесних християн припливе на мій острів, щоби схопити мене і Луїз?
Луїз була в Амстердамі. Вона писала, що мешкала в невеликому готелі неподалік залізничного вокзалу та кварталу червоних ліхтарів. Вона відпочивала і щодня відвідувала виставку, де зіставляли творчість Рембрандта та Караваджіо. У неї було вдосталь грошей. Зовсім незнайомі люди приносили їй подарунки, журналісти платили чималі суми за її розповіді. Їй так і не довелося заплатити штраф. Укінці вона написала, що планує повернутись на початку грудня.
Вона залишила зворотну адресу. Я негайно ж відписав їй і вручив відповідь Янсонові разом зі старим невідправленим листом. Я зауважив його цікавість, коли він побачив її ім’я, проте він так нічого й не сказав.
Лист від Луїз додав мені хоробрості написати Аґнес. Після її від’їзду від неї нічого не було чути. Я соромився. Вперше в житті мені не вдалося знайти виправдання своїй поведінці. Я не міг уникнути відповідальності за те, що сталось того вечора.
Я написав їй листа з перепросинами. Тільки це, більше нічого. Той лист складався з дев’ятнадцяти ретельно дібраних слів. Ні слова з натяком на підлабузництво чи спробу виправдання.
Через два дні вона зателефонувала. Я заснув перед телевізором і, беручи слухавку, подумав, що це Луїз.
— Я отримала твого листа. Спершу я думала викинути його, не відкривши. Та я прочитала його. Я приймаю твої перепросини. Ти справді мав на увазі те, що писав?
— Кожне слово.
— Ти, мабуть, не розумієш, про що я. Я питаю про те, що ти написав щодо свого острова і моїх дівчат.
— Звичайно, ви можете сюди приїхати.
— Я не можу в це повірити.
— Це правда.
Мені було чути лише її дихання.
— Приїжджайте сюди, — мовив я.
— Не зараз. Ще ні. Я мушу все обміркувати.
Вона поклала слухавку. Мене сповнила така ж радість, як і після прочитання листа від Луїз. Я вийшов і глянув на зорі, думаючи про те, що невдовзі мине рік, відколи Гаррієт з’явилась на кризі і моє життя почало мінятись.
Наприкінці листопада на узбережжя налетів ще один сильний шторм. Вітер віяв прямо зі сходу й ущух увечері наступного дня. Спустившись до пірса, я побачив, що вітер загрозливо хитає трейлером. За допомогою старих грузил та прибитих до берега колод мені вдалось укріпити трейлер ззаду. Вже тоді я витягнув старий електричний обігрівач і подовжувач, щоби зігріти трейлер перед приїздом Луїз.
Коли шторм минув, я обійшов острів. Східні шторми часто прибивають на берег уламки деревини. Та цього разу колод я не знайшов. Натомість на берег винесло стару кабіну від рибальского човна. Спершу мені здалося, що це була верхівка судна, яке розбилось під час шторму. Та підійшовши ближче, я зрозумів, що це всього-на-всього відірвана кабіна, яку викинуло на мої скелі. Поміркувавши якусь мить, я зайшов у дім і зателефонував Гансові Люндманові. Це таки могли бути рештки затонулого рибальського човна. Через годину прибула берегова служба. Нам удалось витягти кабіну на сушу й утримати її за допомогою троса. Ганс установив, що кабіна стара, а фактів аварії рибальського судна не було.