— Кабіна стояла на суші, налетів вітер і відніс її в море. Вона геть згнила і навряд чи колись була встановлена на човні. Вірогідно, їй десь тридцять-сорок років.
— Що мені з нею робити?
— Якби в тебе були малі діти, вони могли б у ній бавитись. А так її хіба пустити на дрова.
Я сказав, що Луїз повертається.
— Щиро кажучи, я ніяк не збагну, як ти звернув увагу на неї в газеті. Фотографія ж зовсім нечітка. Та все ж ти її впізнав.
— Хто його знає, як так сталось. Андрея скучила за нею. Не минає і дня, щоб вона не взула черевички і не запитала про Луїз. Я теж часто про неї думаю.
— Ти показав Андреї фотографію з газети?
Ганс здивовано на мене глянув.
— Звичайно.
— Такі фотографії не годиться показувати дітям. Адже Луїз на ній гола!
— Чому це не годиться? Діти не люблять, коли їм кажуть неправду. Вони не терплять брехню, зрештою, як і ми — дорослі.
Він зник за кермом і дав задній хід. Я витягнув із повітки сокиру і, вернувшись до кабіни, порубав її на дрова. Це не завдало мені клопоту, бо дерево було гниле.
Я саме закінчив роботу і не встиг розігнути спину, як груди пронизав гострий біль. Я не раз діагностував стенокардію, тож знав, що може значити цей біль. Я сів на камінь, зробив декілька глибоких вдихів, розщібнув сорочку й став чекати. Приблизно через десять хвилин біль зник. Перш ніж помалу піти в дім, я зачекав ще десять хвилин. Була одинадцята ранку. Я зателефонував Янсонові. Мені пощастило, бо в той день пошти не було. Я нічого не сказав про свій біль, а лише попросив його приїхати за мною.
— Ти дзвониш зненацька, — сказав він.
— Що ти маєш на увазі?
— Зазвичай ти попереджаєш про таке за тиждень.
— То ти можеш приїхати по мене чи ні?
— Я буду коло пірса за півгодини.
Причаливши до пристані, я сказав, що, вірогідно, повернусь того ж дня, але точного часу сказати не можу. Янсону нетерпеливилось, але я нічого йому не пояснював.
У поліклініці я розповів, що трапилось. Трохи зачекавши, я пройшов усі необхідні обстеження, зробив електрокардіограму і поговорив із лікарем. Вочевидь, він був одним із тих лікарів, які працюють водночас у декількох поліклініках, бо жодна з них не в змозі затримати їх на довший час. Його приписи й призначені ліки відповідали моїм передбаченням. Окрім цього, він виписав направлення на детальніше обстеження в лікарні.
Я зателефонував Янсонові з рецепції й попросив забрати мене. Опісля я купив дві пляшки коньяку і повернувся в порт.
Уже пізніше, повернувшись на острів, я відчув страх. Смерть випробувала мою здатність чинити опір. Я випив чарку коньяку. Потім я вийшов на скелі й голосно закричав у відкрите море. З криком я випустив свій страх, замаскований люттю.
Пес стояв на віддалі й стежив за мною.
Я більше не хотів бути самотнім. Я не хотів бути однією зі скель, яка мовчки спостерігає за невблаганним плином часу.
Третього грудня я пройшов обстеження в лікарні. Лікарі не зафіксували жодних серйозних змін у моєму серці. Завдяки лікам, рухові та правильному харчуванню я зможу залишатись у хорошій формі ще не один рік. Лікар був моїм ровесником. Я зізнався, що колись теж був лікарем, але потім почав доглядати рибальську хатину на узбережжі. Він не виявив особливого зацікавлення, але це не суперечило ввічливості, — і на прощання сказав, що я страждаю помірною формою стенокардії.
Луїз приїхала сьомого грудня. Температура знизилась, і осінь врешті почала переходити в зиму. Вночі дощова вода в щілинах скель замерзала. Луїз зателефонувала з Копенгагена і попросила, щоб Янсон її забрав. Розмову перервало, перш ніж я встиг задати їй наступне запитання. Я ввімкнув обігрівач у трейлері, начистив її черевички, позамітав і застелив свіжу постіль.
Біль уже не повторювався. Я написав листа до Аґнес і запитав, чи вона вже прийняла рішення. У відповідь вона прислала листівку. На ній було зображення картини Ван Гога, підписане двома словами: «Ще ні».
Цікаво, що подумав Янсон, прочитавши листівку.
Вийшовши на пірс, Луїз мала з собою лише той самий наплічник, із яким вона вирушала в дорогу. Я уявляв, що вона привезе величезні валізи, повні зібраного за час своєї експедиції добра. Натомість її наплічник здавався чи не меншим, ніж перед від’їздом.
Янсон, здавалось, понад усе хотів залишитись біля пірса. Я простягнув йому конверт із сумою, яку він зазвичай просив за перевезення, і подякував за допомогу. Луїз привіталась із собакою. Вони відразу потоваришували. Я відчинив уже нагрітий трейлер. Вона залишила там свій наплічник і пішла за мною до будинку. Перш ніж ми ввійшли, вона постояла перед горбиком могили під яблунею.