Вона не з’являлась протягом цілого дня. Ввечері я спустився до трейлера: Луїз лежала на ліжку з розплющеними очима. Я вагався, перш ніж постукати у двері.
— Іди звідси!
Її голос був різкий і напружений.
— Ми мусимо про це поговорити.
— Я їду звідси.
— Ніхто ніколи не забере в тебе цього острова. Тобі нема чого хвилюватись.
— Забирайся звідси!
— Відчини!
Я натиснув на клямку. Було відчинено. Та не встиг я розчахнути двері, як вона щосили торснула їх, вперіщивши ними мені по щелепі. Я впав на спину з розбитими губами, вдарившись головою об камінь. Перш ніж я підвівся, вона кинулась лупцювати мене рештками старого рятувального круга, що лежав на землі.
— Припини. Я стікаю кров’ю.
— Замало крові.
Я схопив круг і вирвав його з її рук. Тоді вона взялась бити мене кулаком у чоло. Врешті мені вдалось вирватись від неї.
Ми стояли, важко дихаючи.
— Зайди до будинку. Нам треба поговорити.
— У тебе жахливий вигляд. Я не збиралась бити тебе так сильно.
Я повернувся на кухню і стрепенувся, побачивши своє обличчя. Воно було повністю залите кров’ю. Виявилось, що розбиті не лише губи, а й права брова. Вона відправила мене в нокаут, подумав я. Недаремно вона навчилась боксувати, навіть якщо того разу найсильніший удар завдали двері трейлера.
Я витер обличчя і, загорнувши шматочки льоду в рушник, притис його до губ та ока. Пройшло трохи часу, перш ніж я почув її кроки за дверима. Побачивши мене, вона злякалась.
— Тобі дуже зле?
— Переживу. Але островами поповзуть нові плітки. Мало того, що моя донька роздягається перед світовими лідерами, вона ще й, повернувшись додому, з несамовитою жорстокістю накидається на свого старого батька. Ти займаєшся боксом, тож маєш знати, що стається з обличчям.
— Я не хотіла.
— Звісно ж, хотіла. Мені навіть здається, що ти хотіла мене вбити, перш ніж я напишу заповіт, у якому позбавлю тебе спадщини.
— Я обурилась.
— Ти не мусиш виправдуватись, але ти помилялась: я всього лише збирався допомогти Аґнес і її дівчатам. Ні вона, ні я не можемо сказати, протягом якого часу їй потрібна буде ця допомога. Тільки це, і більше нічого. Жодних обіцянок, жодних подарунків.
— Мені здалося, що ти знову хочеш мене покинути.
— Я ніколи тебе не покидав. Я покинув Гаррієт. Я не знав про твоє існування. Якби знав, то все, можливо, склалося б інакше.
Я звільнив рушник і наповнив його новим льодом. Око так набрякло, що вже майже не розплющувалося.
Напруга почала спадати. Ми сіли за кухонним столом. Обличчя боліло. Я простягнув руку і поклав її на плече Луїз.
— Я нічого в тебе не заберу. Цей острів твій. Якщо ти не хочеш, щоби Аґнес переїхала сюди зі своїми дівчатами, доки вони не підшукають собі інше житло, то, звичайно ж, я відмовлю їм.
— Мені жаль, що в тебе таке спотворене обличчя. Але дещо раніше я сама була такою всередині.
— Ходімо спати, — сказав я. — Виспимось, а завтра я прокинуся з уже готовим синцем.
Я встав і пішов у свою кімнату. Було чути, як за Луїз зачинилися вхідні двері.
На острів мало не налетів шторм. Він проходив зовсім неподалік, але так і не захопив нас.
Щось відбувається, майже бадьоро думав я. Нічого особливого, але все ж. Ми наближаємося до чогось нового і невідомого.
Грудень був вологий і тяжкий. Дванадцятого грудня я занотував, що по обіді падав короткочасний легкий сніг. Небо вкрилось густими хмарами.
Моє побите обличчя боліло і дуже повільно гоїлось. Янсон розглядав мене, роззявивши рота, коли я зустрів його біля пірса наступного ранку після бійки. Луїз спустилась, щоби привітатись. Вона всміхалась, я теж намагався, та даремно. Янсон не міг стриматись, щоб не спитати, що трапилось.
— Метеорит, — сказав я. — Камінь, який упав із неба.
Луїз не переставала всміхатись. Янсон більше нічого не питав.
Я написав Аґнес листа, в якому запросив її приїхати на острів, щоби познайомитись із моєю дочкою. Вона відповіла через декілька днів, написавши, що ще зарано. Вона й досі ще не певна щодо моєї пропозиції. Вона знала, що скоро їй доведеться прийняти рішення, та поки що вона цього не зробила. Я відчував, що вона й досі була ображена і розчарована.
Мабуть, я відчув полегшення, дізнавшись, що вона не приїде. Я й досі не міг бути цілком певним, що в Луїз не буде нових спалахів агресії.