Опівдні прийшла додому кицька-мати і дзеленькнула в дзвіночок:
Котенята відповіли:
— Ми всі працювали, мамо, а найбільше працювала оця дівчина.
— От і добре, — сказала їй кицька, — сідай з нами обідати.
Посідали всі до столу, і дівчина сіла поміж котенятами.
Кицька-мати дала гості м’яса, макаронів і смажене курча, а своїм діткам насипала тільки вареної квасолі. Побачила дівчина, якими ласими очима поглядають котенята на її тарілку з пахучою стравою, і поділила свою страву з ними. Коли всі пообідали, дівчина хутенько поприбирала зі столу, перемила посуд, позамітала в хатині — дала всюди лад. А тоді сказала:
— Дякую вам, синьйоро кицько, за все, тепер мені вже треба йти, бо мачуха сваритиме.
А кицька й каже:
— Стривай, дочко, я хочу тобі щось подарувати.
Завела вона дівчину в комору, а там в одному кутку лежить багате вбрання: шовкові сукні та атласні черевички, а в другому — домоткані спідниці, кофти, фартухи, ситцеві хустки та незграбні шкарбани з сириці.
— Вибирай, що тобі до вподоби, — запросила кицька.
Бідна дівчина завжди ходила боса і в ганчір’ї, тому й прохання її було скромне.
— Дайте мені, — каже, — домоткану сукню, черевики з сириці та просту хустину запинатися.
— Ні, — сказала кицька, — ти пожаліла моїх дітей, і за це я тобі подарую щось вартіше.
Вона взяла найгарнішу сукню, найдорожчу хустку, черевички з тоненького хрому і сказала:
— Ти це заслужила — одягайся і взувайся. А як вийдеш звідси, — підійди до стінки нашої хатини, встроми пальці в дірочки, тоді витягни й поглянь угору.
От дівчина вийшла, підійшла до стіни, встромила в дірочки пальці, тоді витягла — а на них персні виблискують, один від одного кращий. Звела голову — а їй на чоло впала ясна зірка. Прийшла пасербиця додому така прибрана, мов наречена.
Глянула на неї вражена мачуха та й питає:
— Звідки це в тебе взялися такі дорогі речі?
— Ой мамо, потрапила я ненароком до кицьки в оселю, допомогла котенятам дещо поробити — от вони й обдарували мене всім цим. — І розповіла все, як було.
Закортіло мачусі й свою рідну дочку по такі подарунки послати.
— Вставай, вставай, доню, та йди, — будить мати дівку вранці. — Он бачиш, яке багатство принесла сестра, то й ти собі таке придбаєш.
— Не хочу я вдосвіта вставати, — відказує дочка-ледащиця. — Нікуди я не піду! Надворі холодно, краще погріюсь коло грубки.
Але мати палицею виштурхала її з дому. Тоді ледарка попленталася полем, натрапила на ту саму кучеряву капустину, вирвала її і зійшла східцями до кицьки в хатку. Перше котеня, яке зустріла, — смикнула за хвіст, друге за вухо потягла, третьому вуса відірвала, четвертому голку поламала, п’ятому відро в криницю вкинула.
Цілий ранок вона тільки заважала всім, і бідолашні котенята жалібно нявчали.
Опівдні прийшла кицька-мати і дзеленькнула в дзвіночок:
— Мамусю, — сказали котенята, — ми хотіли працювати, але оця дівчина нас за хвости тягала, мучила й нічого не давала зробити!
— Он як! — сказала кицька-мати. — Ну, сідайте всі до столу.
Дівчині вона дала ячного коржика, намоченого в оцті, а кожному котеняті насипала макаронів із м’ясом. Побачила це дівчина та й заходилася в котенят м’ясо з макаронами з тарілок забирати. А коли повставали з-за столу — як і в себе вдома, — навіть не подумала посуд прибрати, а не те що перемити. Одначе зразу сказала:
— А тепер дай мені, кицько, такі подарунки, як моїй сестрі.
Кицька завела її в комору й запитала, що б вона бажала собі взяти.
— Хочу оцю найкращу сукню! Оці черевички на найвищих підборах!
— До цього тобі зась, — відповіла їй кицька. — Бери оту буденну спідницю та оті стоптані шкарбани.
Потім кицька накинула дівчині на плечі драну хустку й випровадила за двері.
Прийшла дівчина додому в дранті, як опудало. Побачила це мати і вмерла від злості.