— Сину, вернись! Вернись мені зараз!
І Кола завжди вертався.
Та одного разу, коли мати покликала його, він тільки засміявся, помахав рукою і поплив далі.
Тоді мати зопалу гукнула йому вслід:
— Коли тобі море дорожче за матір, то й живи собі в ньому, як риба!
Звісно, мати не зичила синові зла. Вона просто розсердилась, що хлопець її не послухався.
А трапилося так, що ті слова почув лихий чаклун, і Кола справді перейшов жити до риб у море.
Сердешна мати чекала-чекала сина та й не дочекалася — з горя заслабла і за кілька днів померла.
Стала пусткою самотня хатина коло берега Мессінської протоки і ще дужче похилилась. Та щороку в той день, коли мати промовила необачні слова, Кола підпливав до берега й сумно дивився на хатину, в яку він уже ніколи більше не повернеться.
У такі дні мессінські рибалки, їхні дружини та діти не підходили близько до того місця. Не думайте, що вони, може, боялись Кола-риби: адже він був їхнім великим приятелем і помічником. Він розплутував їм сіті, коли їх заплутувало морське чудовисько — скат, виводив рибалок на косяки риби, попереджав про підступні морські течії, які так часто змінюють свій плин. Отож рибалки не підходили до старої хатини, тільки щоб дати Кола-рибі перебороти своє горе наодинці. Вони й самі так робили — свої радощі намагалися зустрічати вкупі, а лихом не ділилися ні з ким.
Дійшли чутки про Кола-рибу до короля, і той захотів побачити таке диво. Король наказав морякам передати Кола-рибі це своє бажання.
Одного дня на світанку матрос шхуни-вітрильника помітив, як на хвилях у відкритому морі грається, немов дельфін, Кола. Матрос приклав до рота долоні й щосили гукнув:
— Гей, Кола-рибо, пливи до Мессіни! Там з тобою хоче побалакати король.
Кола негайно поплив до берега. Опівдні він був уже біля палацу, на мармурових сходах, що вели з берега в море.
Начальник берегової сторожі доповів про прибуття Кола-риби воротареві, воротар — молодшому лакеєві, молодший лакей — старшому камердинерові, а вже старший камердинер наважився доповісти королю.
Король негайно з’явився, зійшов до половини сходів і промовив:
— Слухай мене, Кола-рибо! Королівство моє велике й багате. Все, що є тут, на суходолі, я знаю, як своїх п’ять пальців. А от що заховано в моїх підводних володіннях — того не знає ніхто, навіть я, король. Я хочу, щоб ти розвідав усе це і доповів мені, твоєму королеві.
— Добре, — сказав Кола-риба й пірнув у морську глибінь.
Повернувшись, Кола розповів, які дива він бачив там, на дні морському: долини, гори, печери, цілі гаї барвистих коралів, а ще — холодні течії та гарячі джерела, що б’ють із ущелин морських гір. Розповів також про дивовижних риб, яких ніхто ніколи не бачив, бо вони живуть на найглибшому дні, у вічних зелених сутінках. Лише в одному місці не зміг Кола дістати дна — коло великого Мессінського маяка.
— А шкода! Дуже шкода! — вигукнув король. — Я хотів би знати, на чому стоїть Мессіна. Прошу тебе, спустися ще глибше.
Кола кивнув у відповідь головою і пірнув у глибину. Цілий день і цілу ніч він поринав до темних глибин і повернувся геть знеможений.
— Слухай, королю, — сказав він. — Я знову не дістався дна. Проте я побачив, що Мессіна стоїть на скелі, а скеля лежить на трьох стовпах. Бідна Мессіно, що станеться з тобою! Один стовп цілий, другий тріснутий, а третій ледве-ледве тримається.
— А на чому ті стовпи стоять? — спитав король. — Нам треба це неодмінно знати, Кола-рибо.
— Глибше пірнути я не можу, — відповів Кола-риба. — Там вода важка, як камінь. Під нею нестерпно болять очі, душить у грудях і тріщить з вухах.
— А ти стрибни з верхівки маяка, — підказав король. — Пірнеш з розгону, от і дістанешся до самого дна.
Вийшов Кола-риба на верхівку маяка й стрибнув сторч головою в море.
Три дні і три ночі не було від Кола-риби ніякої звістки. Нарешті на світанку четвертого дня голова його з’явилась над водою. Він ледве доплив до сходів палацу і знеможено сів на перший від води східець.
— Лихо тебе чекає, Мессіно! — промовив він, насилу перевівши подих. — От-от настане твій останній день, і каменя на камені від тебе не залишиться!
— Кажи хутчій, що там таке діється? — нетерпляче вигукнув король.
Кола-риба тільки головою похитав.
— Хтозна. Я й цього разу не дістався дна, бо звідтіля б’є дим із полум’ям. Від диму вода стала непрозора, а від вогню дуже гаряча. Нікому несила пірнути глибше, ніж пірнув я, — ні рибам, ні морським зіркам.
Король гнівно промовив: