— Навчити я тебе навчу, — сказала доля Франчески. — Та тільки чи будеш ти рада з нею зустрітися? Твоя Доля надто лиха баба. Та якщо ти просиш, то слухай. Бачиш оту стежку, що повилася в гори? Підеш нею аж до міжгір’я. Тоді звернеш у першу ущелину поміж кручами. Там у найтемнішому закутку побачиш піч, а біля печі порається сухорлява бабуся. Ото і є твоя Доля. Ну, а там уже розмовляй з нею, як сама знаєш, бо з твоєю Долею порозумітись непросто.
Подякувала Сфортуна Долі Франчески та й вирушила шукати свою. Зайшла Сфортуна в міжгір’я, повернула в ущелину, знайшла й піч. Аж ось і Сфортунина Доля — справді страховисько! Сиві коси скуйовджені, довгий закарлючкуватий ніс увесь чорний від сажі, замість сукні метляється саме рам’я. Королівні було вже близько шістнадцяти, і можна заприсягтися, що за ці шістнадцять років її лиха Доля ще жодного разу не вмивалася.
— Чого припленталася? — сердито буркнула баба, вгледівши Сфортуну. — Коли мені буде треба, я сама тебе знайду. Іди геть звідси!
— Я зараз піду, синьйоро моя Доле. Візьміть лише, будь ласка, оцей калач.
— Не так уже мені й треба твого калача, — відказала Доля і повернулася до королівни спиною.
Проте Сфортуні здалося, ніби голос бабин усе ж таки трохи пом’якшав. Дівчина поклала калача на піч і пішла собі.
Тим часом праля Франческа віднесла білизну молодому королеві, і той переглядаючи її, враз вигукнув:
— Нья Франческо!
Король називав пралю нья Франческа — цебто кума Франческа, — бо скільки він себе пам’ятав, стільки пам’ятав і її: адже вона прала ще його пелюшки. Отож, переглядаючи білизну, він не стримався і вигукнув:
— Нья Франческо! Ще ніколи ви так гарно не прали білизни, як сьогодні. Яка вона тільки чиста, яка біла! А поштопано — та це ж краще за мережки на моїх сорочках! Ось вам десять скудо за таку роботу понад вашу платню.
Франческа дуже зраділа з такої додачі і купила за ті гроші сукню, черевички й чорний мереживний шарф Сфортуні.
Уже сім днів цілком спокійно жила Сфортуна у пралі Франчески. Минулі неділя, настав понеділок — день, коли у Франчески збиралося найбільше королевої білизни для прання. Цього разу вони взялися до роботи вдвох. До півдня все перепрали, а тоді Сфортуна цілу ніч штопала й прасувала.
Уранці, коли праля віднесла білизну королю, він переглянув її всю й сказав:
— Ну, нья Франческо! Цього разу ви ще краще зробили свою роботу.
І король дав пралі аж двадцять скудо понад належну їй платню. Нья Франческа подякувала йому і знову подалась дещо купити. Цього разу вона теж купила сукню, черевики та гарну мережану хустку запинатись. Окрім того, вона ще купила мила, мачулу, гребінку й пляшечку трояндової олії. Принесла все це Франческа додому й каже:
— Дивися, Сфортуно, яких подарунків я накупила для твоєї Долі. Зараз я ще спечу калача, і ти підеш до неї в гості. Одягнеш її у все новеньке й чисте, але щонайперше гарненько помиєш.
Сфортуна застала свою Долю такою ж замурзаною, як і вперше. Проте зустріла Доля королівну вже привітніше.
— Калача принесла? — запитала вона, побачивши Сфортуну.
— Принесла, принесла, люба синьйоро моя Доле.
І вона простягла бабусі калача. Та тільки-но Доля підійшла до Сфортуни, як дівчина міцно схопила її за руки й потягла до річки. Бабуся так верещала, коли дівчина терла її намиленою мачулою, наче її різали.
— Не хочу, не хочу митись! Не хочу, пусти мене! — лементувала, вириваючись, бабуся.
Сфортуна ніби й не чула того лементу. Вона гарно обмила свою Долю, розчесала її гребінкою, натягла на неї нову сукню, взула в нові черевики й вилила на неї цілу пляшечку трояндової олії.
Тепер перед Сфортуною стояла вже зовсім інша, приємна і добра бабуся! І пахло від неї, як від десяти кущів троянд. Що й казати: всі жінки, навіть старенькі, люблять гарно вдягнутися. Тож і Доля не могла натішитись собою. Вона раз по раз розправляла шлярочки на сукні, порипувала новенькими черевичками чи накидала на себе та скидала хустку.
— Розумниця ти в мене, — сказала Доля нарешті. — Взагалі, у людей чогось так ведеться: якщо в кого лиха Доля, він тільки те й знає, що нарікає та клене її. От Доля й стає ще лихішою. Нікому й на думку не спаде, щоб самому зробити свою Долю кращою. Ти, голубонько моя, саме так і вчинила. Тепер у тебе все піде добре. Спасибі тобі за дарунки, і візьми й від мене ось подаруночок.
І Доля дала Сфортуні маленьку коробочку. За це дівчина поцілувала бабусю в обидві щоки й чимдуж побігла до Франчески.