Цілий день ішов він буковим лісом, а надвечір, коли вже добре підбивсь і виголодався, згадав, нарешті, про вітрів подарунок. Узяв він скриньку, відчинив і каже:
— Хочу хліба, сиру та води.
І все те так і вродилось перед ним!
Наївся Джеппоне, запив усе холодною водою та й пішов, веселенько виспівуючи, лісовою стежкою додому.
Як почули дружина й діти, що Джеппоне весело співає, так і кинулись йому назустріч.
— Ну що, допоміг тобі вітер? — в один голос питають вони Джеппоне.
— Ходімо до хати, там побачите, — відказує він їм.
Зайшли вони всі до хати, він посадив їх за стіл, витяг срібну скриньку, відчинив її та й каже:
— Подай моїй дружині й дітям хліба, сиру й м’яса!
І на столі з’явилося усього того досхочу.
Коли всі смачно попоїли, Джеппоне наказав дружині:
— Ти ж дивись, не бовкни П’єрові Леоне про чарівну скриньку, бо той неодмінно відбере.
— Отакої! Чого б це я йому казала? Та ніколи в світі! — запевнила жінка.
— Ну гаразд, — сказав Джеппоне.
На другий день покликав багатій П’єр Леоне дружину Джеппоне та й питає її:
— Ну то як, вернувся вже твій чоловік?
— Авжеж, вернувся, — каже вона.
— І як, поміг йому вітер?
Дружина Джеппоне не втерпіла й похвалилась:
— Поміг, та ще й добре! Він подарував йому чарівну скриньку, і ми вже більше не сидітимемо голодні.
— Ото ще дурні вигадки, — начебто байдуже сказав П’єр Леоне, а сам від заздрощів аж затрусився.
— А от і не вигадки! — обурилася жінка. — Тільки відчиниш її і скажеш: «Подай хліба, сиру й води», — все на столі вмить з’явиться. Тоді їж собі, доки не наїсися!
Ненатлий багатій наказав негайно покликати Джеппоне. Тільки-но бідолашний селянин переступив поріг, а П’єр Леоне й каже йому лагідним голосом:
— Слухай, друже мій. Я чув, ніби в тебе є чарівна скринька. Принеси її сюди: я хочу подивитися, чи й справді вона творить дива.
Джеппоне вмить зрозумів, що дружина проговорилася господареві. Що ж, тепер доведеться принести скриньку й показати, які дива вона може творити.
Коли багатій П’єр Леоне побачив, що то за диво та скринька, він зовсім утратив спокій і вирішив будь-що її здобути.
— Слухай, Джеппоне, — сказав він, погладжуючи свою лисину, — позич мені на якийсь час цю скриньку. Ну, хоча б на місяць. Дуже вже ця штука…
— Ви ж добре знаєте, що все на полі в мене загинуло, — відповів Джеппоне, — і без скриньки моя родина помре з голоду.
Почувши таку відповідь, П’єр Леоне скипів:
— Я ж тільки позичаю в тебе скриньку і дам тобі замість неї зерна й овочів. А не захочеш віддати по-доброму — силою заберу!
Що міг удіяти бідолашний Джеппоне? Віддав він скриньку П’єрові Леоне і пішов, похнюпивши голову, сумний додому. Зустрівшись із дружиною, він і розмовляти з нею не схотів.
А багатій П’єр Леоне й не думав дотримуватися своєї обіцянки. Він прислав мішок зерна, та й то прілого, а за все інше забув.
Тим часом у родині Джеппоне знову не було чого їсти. І все через язикату Лючію, селянинову дружину. Бідолашному Джеппоне тепер хоч сядь та й плач. Тому набрався він духу і ще раз пішов до Трамонтана просити допомоги.
Ледве-ледве придибав він гірською стежкою до замку Дженевіно й постукав у кам’яну браму. З вікна визирнула вітрова дружина й запитала:
— Хто там?
— Це знов я, Джеппоне…
Аж раптом до вікна підходить Трамонтан і грізно питає:
— Кажи, чого прийшов?
— Любий мій вітре, ту скриньку в мене забрав господар…
— А звідки ж він дізнався про неї? — здивувався вітер.
— Та дружина вибазікала. І тепер ми знову з голоду пухнемо. Допоможи мені, добрий вітре!
— Я ж казав, щоб ти нікому не віддавав скриньки. Ти мене не послухався — от і бачиш, як воно тепер. Ні, більше я тобі не допомагатиму. Вертайсь додому, роззяво!
— Зглянься, вітре! Допоможе востаннє!
— «Востаннє, востаннє!» — прогув вітер, узяв із столу золоту скриньку і подав її Джеппоне: — На, бери, але не відчиняй її, доки геть не виголодаєшся.
Схопив радий Джеппоне скриньку, заховав її та й гайда мерщій додому. Довгенько він біг, дуже притомився, а ще дужче схотів їсти. Присів на пеньок, відчинив скриньку й сказав:
— А подай лиш хліба, сиру та води!
І враз де не взявся здоровило з києм та як почав з усієї сили молотити Джеппоне по спині! У бідолашного чоловіка аж кістки всі затріщали.
Тоді Джеппоне швиденько зачинив скриньку — і здоровила як і не було.
Трохи відсапавшись, Джеппоне ледве дотяг ноги додому.
Не встиг порога переступити, як дружина запитує: