Спантеличений король знов побіг до королеви-матері.
— Любо матінко, — сказав він. — Цей генерал знов повівся, як чоловік, але серце моє каже, що це таки дівчина.
Тоді королева зрозуміла, що син її закохався.
— Остання моя тобі порада, — сказала вона. — Запроси генерала на обід і придивися, як він краятиме хліб. Жінка завжди відрізує скибку, притискуючи хлібину до грудей, а чоловік, — тримаючи її в лівій руці.
Коли почався обід, генерал узяв хлібину в ліву руку, а правою відрізав чималу скибку.
По обіді королева сказала синові:
— Сподіваюся, тепер ти вже переконався, що генерал — чоловік?
— Ні, матінко, — сказав королевич. І додав: — Ось я сам влаштую йому іспит.
Він підійшов до Фанта-Гіро й сказав:
— Ви мені так припали до серця, генерале, що я хотів би познайомити вас зі своєю нареченою. Ось ми трохи перепочинемо, а надвечір сядемо на коней і поїдемо до неї в гості.
Почувши це, генерал став ніби сам не свій: спершу поблід, а тоді зашарівся й відповів тремтячим голосом:
— Я… Залюбки, ваша величносте. Побачити вашу наречену — це для мене величезна втіха.
Король повів генерала на спочинок. Та коли він за годину-дві прийшов до його покою, генерала там уже не було й близько.
Молодий король негайно скочив на коня й помчав до ворожого королівства.
А тим часом Фанта-Гіро, повернувшися додому, в сльозах обіймала свого батька, який сидів на синьому троні.
— Любий таточку, — промовила вона, вмиваючись слізьми, — я поїхала на війну, а привезла вам мир.
— То чому ж ти так гірко плачеш, моя доню? — спитав батько.
— Бо я там загубила своє серце, — відповіла дівчина й заплакала ще дужче.
Коли враз під вікнами палацу затупотіли коні, а за якусь мить у тронну залу вбіг засапаний молодий король. Він просто підійшов до Фанта-Гіро й сказав:
— Генерале, прошу вас стати моєю дружиною.
— А ваша наречена? — спитала дівчина.
— Люба Фанта-Гіро, коли я вам говорив про наречену, ви були генералом. А хіба гріх піддурити ворожого генерала? Ніякої нареченої у мене нема, крім вас, якщо ви згодні нею стати.
Королі уклали мир.
Невдовзі справили весілля. Коли старий король помер, то залишив усе своє королівство зятеві, а красуня Фанта-Гіро стала королевою обох держав.
Чотирнадцятий
Були собі колись батько й мати, і мали вони чотирнадцятьох синів. Найменшого так і звали — Чотирнадцятий. Оцей-то Чотирнадцятий був не такий, як його старші брати. Виріс він так швидко, що всі дивом дивувалися.
— Ти б допоміг братам працювати на полі, — сказала якось йому мати. — На ось тобі кошик зі сніданням та й іди до них.
Узяв він кошика з чотирнадцятьма хлібинами, чотирнадцятьма кружалами сиру, чотирнадцятьма літрами молока й пішов.
Захотілось йому дорогою їсти. От він сів край шляху, з’їв усі чотирнадцять хлібин і кружал сиру і випив чотирнадцять літрів молока.
Брати зосталися голодні.
— До харчів ти удався нівроку. Побачимо тепер, який ти до роботи. Ану ж, бери мотику.
— Гаразд, — каже, — тільки дайте мені мотику чотирнадцять фунтів вагою.
Вони дали.
— А тепер, — каже, — подивимося, хто перший дійде на край поля!
Махнули всі чотирнадцять братів мотиками — першим на край поля дійшов Чотирнадцятий.
Від того дня він працював укупі з братами. Працював за чотирнадцятьох і їв за чотирнадцятьох.
Брати з голоду аж стали схожі на в’ялену рибу. От батько з матір’ю кажуть Чотирнадцятому:
— Пішов би ти, сину, в світ, побачив би, як там люди живуть.
Попрощався Чотирнадцятий з родиною та й пішов.
В одному селі багач шукав п’ятнадцять наймитів для роботи в полі. Довідався про це Чотирнадцятий, пішов до нього й каже:
— Я роблю і їм за чотирнадцятьох. Але й плату беру за чотирнадцятьох. Найміть мене, як хочете.
Багач схотів вивірити Чотирнадцятого і взяв його за наймита. Але ще й п’ятнадцятого наймита знайшов собі. То поки цей махне мотикою один раз, Чотирнадцятий — чотирнадцять! Невдовзі все поле обробили. Та господар не хотів платити Чотирнадцятому, як домовилися, — за чотирнадцятьох, і надумав його здихатися.
— Слухай, — каже, — зроби мені ще одну роботу. Онде стоять семеро волів із чотирнадцятьма мішками. Піди з ними в пекло до тамтешнього начальника Люцифера, понасипай повні мішки золота, а тоді вертайся.