Сіоністи твердять: євреїв всього світу об'єднує єдина релігія; євреї різних країн і континентів — єдина нація; батьківщина всіх євреїв — «земля обітована» — Палестина; у всіх країнах світу, крім Палестини, євреї «чужі» люди; усі євреї — брати; не може бути класової боротьби серед єврейського народу; антисемітизм — явище споконвічне і довічне; боротьба проти злиття з народом, серед якого євреї живуть, є обов'язком кожного єврея.
Засновник сіонізму Теодор Герцль у своїй брошурі «Еврейское государство» писав:
«Єврейське питання існує скрізь, де євреї живуть в помітній кількості… Єврейські переселенці заносять з собою в країну антисемітизм… Антисемітизм зростає щодня, щогодини і повинен зростати, бо причини його продовжують існувати і не можуть бути знищені»[110].
Причини цього ганебного явища Герцль вбачає не в наявності експлуататорського ладу і не в пропаганді сіонізму єврейською буржуазією, а в тому, що нібито всі останні народи світу за своєю природою є одверті або приховані антисеміти. «З самого початку свого виникнення сіонізм і не збирався вести боротьбу проти антисемітизму, — зазначав Т. Герцль, — В Парижі я почав якось ширше дивитись на антисемітизм, який я починаю розуміти історично і прощати. Більше того, я визнаю марність і нікчемність боротьби проти антисемітизму». І далі: «Крім того, антисемітизм, будучи міцною і скоріше підсвідомою силою, не завдасть євреям шкоди. Я вважаю його рухом корисним для розвитку єврейської індивідуальності»[111].
Яка саме користь мається на увазі, можна зрозуміти з того, що сіоністи культивують шкідливу ідею, ніби кожний єврей за своїм походженням є сіоністом, отже, кожний антисіоніст — антисеміт.
Здійснюючи настанови Герцля в ім'я «розвитку єврейської індивідуальності», сіоністська верхівка у своїй повсякденній практиці в різних країнах планує і навіть сама створює штучні вогнища антисемітизму.
Один з відомих діячів сіонізму, колишній прем'єр Ізраїлю Бен-Гуріон наказав своїм агентам висадити в повітря синагогу в Багдаді, щоб цим викликати ненависть до арабів, видавши власні провокації за арабські «звірства»[112].
Зруйнуванням цієї синагоги, як і рядом інших злочинів з метою утворення штучних вогнищ антисемітизму, ізраїльські сіоністи мали намір примусити іракських євреїв до імміграції в Ізраїль, де їх використовують на некваліфікованих роботах.
Діючи саме з цих ультрашовіністичних позицій, ізраїльські сіоністи після червневої війни 1967 року виганяють арабів з окупованих Ізраїлем земель, а на створених «пустках» будують приміщення для ізраїльських переселенців. Загарбаним районам Йорданії, наприклад, ізраїльські екстремісти надають єврейські назви, посилюють там терор, влаштовують облави, проводять арешти.
В йорданське місто Хеброн, де знаходиться святиня мусульман Харам аль-Халіль, навесні 1968 року переїхала група з 88 ізраїльтян під приводом святкування там «пейсах» — паски. Справивши в Хеброні Великдень, ізраїльтяни заявили, що вони залишаться там назавжди.
Як повідомляла американська газета «Нью-Йорк таймс», уряд Ешкола дав вказівку військовому губернаторові Хеброна «подбати про житлові потреби переселенців». Кореспондент цієї газети у повідомленні з Хеброна відзначав, що ізраїльський уряд всупереч бурхливим протестам арабських жителів вирішив дати можливість «першому ізраїльському цивільному поселенню» укорінитися на зайнятій арабській території, до того ж, як бачимо, саме в місті — святині мусульман[113].
Все це створює в арабського населення антиєврейські настрої. Але саме цього й домагаються сіоністи.
Послідовний прихильник антисемітських погрожувань, колишній прем'єр-міністр Ізраїлю сіоніст Давид Бен-Гуріон у єврейській газеті «Кемпфер» у свій час писав: «Я не посоромлюся признатись, що коли б у мене було стільки ж влади, як і бажання, то я б підібрав здібних, розвинених, порядних, відданих нашій справі молодих людей, які прагнуть перевиховати євреїв, і послав би їх у ті країни, де євреї занурились у грішному самовдоволенні.
Цим молодим людям, — продовжував він, — я б наказав замаскуватись під неєвреїв і переслідувати євреїв під такими лозунгами, як «Брудні євреї!», «Євреї, забирайтесь геть до Палестини!» і т. ін. Я переконую вас, — твердив Бен-Гуріон, — що результати імміграції до Ізраїлю були б у 10 тисяч разів більшими, ніж наслідки, яких домагаються наші вояжери-емісари читанням на протязі десятиріч марних проповідей»[114].
Отже, крім сіонізму, у темних сил реакції є ще й антисемітизм, який з розвитком капіталізму і ростом революційної боротьби пролетаріату буржуазія взяла на своє озброєння, прагнучи за його допомогою роз'єднати трудящих.
Викриваючи класову суть антисемітизму, В. І. Ленін у промові «Про погромне цькування євреїв» говорив:
«…капіталісти розпалюють ворожнечу до євреїв, щоб засмітити очі робітника, щоб одвести їх погляд від справжнього ворога трудящих — від капіталу… Не євреї вороги трудящих. Вороги робітників — капіталісти всіх країн»[115].
Єврейська буржуазія, як і інші капіталісти, є не лише теоретичним прихильником антисемітизму. її агентура — сіоністська верхівка — планує і активно здійснює певні антисемітські заходи на практиці. І в цьому її споріднення з такими ворожими силами, як рештки німецького фашизму, гітлеризму.
Американський політичний оглядач Морріс Р. Коген у своїй роботі «Доля ліберала» писав:
«Сіоністи поділяють ідеологію антисемітів в її основі, роблячи при цьому лише інші висновки. Замість тевтона у них єврей, що являє собою найбільш чисту і вищу расу…»[116]
«Оскільки сіоністи і націонал-соціалісти, — писав у грудні 1966 року західнонімецький журналіст Ганс Хьоне у журналі «Шпігель», — підняли расу і націю до масштабу усіх речей, то між ними повинен був виникнути спільний міст»[117].
І такий міст виник. Про це переконливо свідчать факти співробітництва сіоністів з фашистами. Так, наприклад, колишній голова так званого «Комітету врятування угорських євреїв» сіоніст Кастнер за дозвіл евакуювати кількасот багатих євреїв і членів молодіжної сіоністської організації обіцяв гітлерівцям мовчати про їх підготовку до фізичного винищення півмільйона євреїв. Єврейська письменниця Ханна Арден у книзі «Ейхман в Єрусалимі» писала, що «доктор Кастнер приніс своїх братів у жертву своїй ідеї»[118].
Щоб обдурити громадськість і приховати розгул антисемітизму в капіталістичних країнах, ідеологи сіонізму здіймають галас про якийсь антисемітизм та «адміністративне» закриття синагог у Радянському Союзі. Але весь світ знає, що Радянська влада з перших днів свого існування прийняла і здійснює закони про свободу віросповідання і рівноправність всіх націй і народностей. Тому лемент з приводу так званого антисемітизму і вигаданих релігійних утисків в СРСР є злісним наклепом на радянських людей, на нашу країну.
Дискримінація трудящих євреїв, яка панує в Сполучених Штатах Америки, Федеративній Республіці Німеччини і Аргентині, є типовим явищем для капіталістичного суспільства.
Загальновідомо, що в США мешкає близько 7 мільйонів громадян єврейського походження. Там же друкується 90 фашистсько-антисемітських газет і журналів, які виходять мільйонними тиражами, офіціально діють також десятки антиєврейських організацій. Як саме вони «діють», свідчать численні повідомлення преси.
Під заголовком «Синагога в Бріджпорті бомбардується» газета «Дер тог» розповіла, що в синагогу «Бікур халім», розташовану в західній частині міста Бріджпорта, було кинуто дві бомби. Це був уже другий випадок протягом трьох тижнів. Перед тим антисеміти увірвались в синагогу, вирізали на оренкойдеші (святій шафі) свастику і порізали на шматки п’ять Тор[119].
112
Див. Ю. И в а н о в. Аллигаторы и слезы. Газ. «Комсомольская правда» від 26 грудня 1967 р.
114
Єврейська газета «Кемпфер» від II липня 1952 р. Цитується за книгою: К. Иванов, 3. Шейнис. Государство Израиль, его положение и политика. М., 1958, стор. 123.