Саме в цей період складачі Талмуда висунули релігійну ідею про «небесного рятівника», який повинен судити всіх живих і мертвих, а праведників привести в «землю обітовану».
З того часу ідея месіанізму в іудейській релігії займає чільне місце. Месія («мешіах») в перекладі з древньогрецької мови означає Христос, тобто помазаник.
Під месією в іудаїзмі до останнього часу розуміли наступне пришестя «небесного рятівника» знедолених, поневолених євреїв. Пришестю месії, за вченням рабинів, повинен передувати прихід дев'яти передвісників — пророків з неба: Іллі, Єноха та ін.
Хоча в Торі жодного посилання на месію як небесного рятівника немає, ізраїльський рабинат разом з сіоністськими пропагандистами викручується, намагаючись обгрунтувати сучасний месіанізм посиланням на Тору. Вони згадали, що у П'ятикнижжі Мойсея та в деяких найдавніших пророчих книгах месіями називались національні вожді, жерці та пророки, які були урочисто посвячені в це звання. Месіями називались царі Саул, Давид, Соломон. Тлумачення месіанізму сучасними ідеологами іудаїзму — шкідлива богословсько-сїоністська пропаганда, яка закликає євреїв всього світу до класового миру і зустрічі месії в Палестині.
Керівні сіоністські діячі Ізраїлю і зараз люблять посилатись у своїх промовах на Тору та її месіанські пророкування. Так, наприклад, колишній прем'єр-міністр Ізраїлю Бен-Гуріон (Давид Грін) у своїй промові в липні 1957 року заявив: «Єврейський народ зберігся, і було створено державу згідно месіанським передреченням пророків Ізраїлю»[25].
Згодом в Палестині та інших країнах єврейські рабини заходились «удосконалювати» Талмуд. Виникла так звана палестинська Агада[26] — тлумачення біблейських пророків. Якщо пророки у своїх проповідях — галахах припускали мотиви гніву, то Агада не виражає гніву, а лише тихо скаржиться на важке становище Ізраїлю і покірливо висловлює впевненість, що бог не відхилить чоло своє від «обраного народу».
Згодом у діаспорі агадичні елементи було вилучено з Талмуда у спеціальну збірку під назвою «Око Якова». Виникли також Мідраші — агадичні збірки у самій Палестині.
Агада кличе назад, до епохи «єднання Ягве з Ізраїлем» в Єрусалимському храмі. Тепер ця реакційна ідеологія поєднується з отруйною проповіддю шовінізму, її об'єктивне призначення, як і всього талмудистського віровчення, — пом'якшити гострі класові суперечності всередині єврейського народу мотивами необхідності національного єднання. Проповідники іудаїзму, по суті, намагаються всіляко обгрунтувати шовіністичну ідею про «богообраність» єврейського народу.
Спекулюючи на релігійних почуттях, марновірстві віруючих, капіталістичні монополії тепер широко використовують реакційні клерикальні організації в боротьбі проти комунізму. Користуючись Торою і Талмудом, реакційні іудейські клерикали звертаються до віруючих із закликами підтримати традиції Іудаїзму в боротьбі з «апекойресами».
Ідеологи іудаїзму і сьогодні твердять, що Талмуд, як і Тора, нібито має божественне походження. Так, керівники ізраїльської синагоги в Єрусалимі, випустивши в світ 8-томну Енциклопедію Талмуда, переконують своїх читачів, що «в Талмуді чути голос Тори, він — свята святих і в ньому втілено живі слова бога».
Прагнучи врятувати іудаїзм від краху, частина рабинів нині стала на шлях його дальшого «вдосконалення», «осучаснений».
Рабини-модернізатори так само, як і модернізатори з числа протестантських священиків, демагогічно засуджують негативні сторони капіталізму. В той же час вони беззастережно підтримують приватну власність, лицемірно закликаючи буржуазію бути доброю до трудящих, а від трудящих вимагають любові до буржуазії, проповідують «співробітництво класів» у боротьбі проти комунізму і атеїзму.
Модернізм у релігії взагалі і в іудаїзмі зокрема — не новина. Протягом історії релігії доповнювалися, підправлялися, підредаговувалися там, де тільки це було можливо. Але якщо модернізація в минулому відбувалась обережно, без зайвих розмов, не привертаючи до себе уваги, то сучасна модернізація йде значно глибше, робиться більш рішуче і являє собою предмет численних дискусій.
Так, модерністські тлумачення Тори мають начебто завдання довести, що вона висловлює абсолютні істини, але в алегоричній формі, в мінливих поняттях і категоріях, які потребують, мовляв, перекладу на сучасну мову. Модернізація в іудаїзмі пішла так далеко, що іудейські богослови в 1959 році скликали навіть спеціальну конференцію під такою гучною назвою: «Наука, філософія і релігія». Після тривалого обговорення було вирішено, що іудаїзм потрібно «осучаснити на основі досягнень науки»[27].
Хитання іудаїзму між «ортодоксією» і «модернізмом», його загравання з наукою, як і відверті наскоки на неї, переконливо свідчать про кризу релігійної ідеології взагалі, що є передвісником остаточного зникнення релігійного світогляду.
Характерною особливістю сучасного іудаїзму є шукання ним єдності з християнством. У США, наприклад, серед віруючих євреїв спостерігаються переплетення іудейських релігійних свят, звичаїв і обрядів з християнськими, як-от: святкування разом «пасхи» чи зимових свят — «різдва» і «хануки» та ін.
Прихильники встановлення дружнього союзу між синагогою і церквою, між християнством і іудаїзмом переслідують мету об'єднання зусиль для боротьби проти атеїзму, вплив якого невпинно зростає.
Але головна тенденція сучасних іудейських теологів полягає у прагненні відновити і зберегти іудейську релігію в її «ортодоксальному» вигляді зі всіма середньовічними приписами і нісенітницями, властивими й іншим релігіям. Вони оголошують іудаїзм виключно національним світоглядом, «завершеною духовною культурою єврейського народу».
Підчищаючи чи реформуючи своє вчення, іудаїсти намагаються створити для нього нові основи, якусь «Духовну», «моральну» релігію. «Висловлюючись коротко і ясно, — писав теолог-іудаїст М. Каценельсон у 1914 році,— іудаїзм є системою релігійно-етичних ідей, а історія іудаїзму — це історія еволюції релігійно-етичних ідей і пов'язаної з цією еволюцією народної творчості»[28].
Захисники іудаїзму і сьогодні твердять, ніби він є богоодкровенним ученням, а його культ і свята, мовляв, виходять з глибин «народної душі». Так, сучасний ізраїльський богослов М. Бегін, який увійшов до складу «національного» уряду Ізраїлю, пише, наприклад, що «іудаїзм грунтується на божественній книзі, на Торі, яку дано нам згори», а тому кожна «єврейська дитина народжується віруючою»[29]. Головний рабин держави Ізраїлю Ісер Ієгуда Унтерман та запопадливий проповідник іудаїзму Йосеф Бург не перестають твердити, що євреї буквально з волі бога є послідовниками іудейського віровчення, що це віровчення властиве євреям за природою. Нарешті, рабин однієї з московських синагог у свій час також проголосив, що в кожному євреї є «ніцоц елохім», тобто «іскра божа», а тому віра в Іудаїзм «всіяна» в душу єврея самим богом Ягве на вічні часи[30].
Всі ці І їм подібні проповіді розраховані на те, щоб переконати євреїв, і насамперед молодь, в тому, що іудаїзм — одвічний атрибут їх психіки, а синагога — одна з найважливіших підвалин сучасного суспільства.
Іудейські клерикали разом з єврейськими буржуазними націоналістами робили і роблять все, що в їх силах, щоб утримати зараз трудящих євреїв капіталістичних країн в полоні догматів, створених талмудистами, рабинами, цадиками. У цьому вони йшли і йдуть єдиним фронтом з найреакційнішими силами панівних експлуататорських класів.
Верховоди сіоністських організацій та їх покровителі в капіталістичних країнах весь час галасують про якісь «релігійні гоніння», «переслідування» іудейської релігії в СРСР. Пропагандисти антикомунізму настирливо шукають «факти» для підтвердження своїх наклепницьких вигадок. Вони галасують про те, що науково-атеїстична пропаганда і критика іудаїзму, мовляв, означають критику євреїв взагалі.
Але радянська наука ніколи не ототожнювала будь-яку релігію з народністю чи її культурою, як це роблять іудейські клерикали разом з сіоністами. Навмисне плутаючи поняття релігії і народності, сіоністи намагаються оголосити критику іудейської релігії «замаскованим антисемітизмом».
27
Див. проф. В.К.Танчер. Про деякі тенденції ставлення сучасною богослов'я до науки. К., 1967, стор. 23