У нашій країні релігії, в тому числі й іудаїзм, назавжди втратили свій колишній вплив, бо Велика Жовтнева соціалістична революція підірвала їх соціальну основу — класову нерівність людей. Процес відмирання релігії відбувається у зв'язку з історичним розвитком суспільства, в результаті невпинного розвитку науки, неухильного піднесення матеріального і культурного рівня трудящих.
Релігія не відмирає і не відімре «за приписом зверху». Вона перестане Існувати з революційним перетворенням світу, коли, за виразом К. Маркса, «відносини практичного повсякденного життя людей виражатимуться у прозорих і розумних зв'язках їх між собою і з природою. Устрій суспільного життєвого процесу, тобто матеріального процесу виробництва життя, скине з себе містичне туманне покривало лише тоді, коли він стане продуктом вільного суспільного союзу людей і перебуватиме під їх свідомим планомірним контролем»[31].
Комуністи завжди були і залишаються противниками примусової асиміляції. В. І. Ленін ще у 1913 році в статті «Критичні замітки з національного питання» писав: «Той не марксист, той навіть не демократ, хто не визнає і не відстоює рівноправності націй і мов, не бореться з усяким національним гнітом або нерівноправністю. Це безперечно. Але так само безперечно, що той ніби-марксист, який на чім світ стоїть лає марксиста іншої нації за «асиміляторство», на ділі являє собою просто націоналістичного міщанина… Проти асиміляторства кричать тільки благоговійні споглядачі єврейської «задньої»[32]. А перед цим він зазначав:
«Хто прямо чи посередньо ставить лозунг єврейської «національної культури», той (хоч би які були його добрі наміри) — ворог пролетаріату, прихильник старого і кастового в єврействі, пособник рабинів І буржуа. Навпаки, ті євреї-марксисти, які зливаються в інтернаціональні марксистські організації з російськими, литовськими, українськими та ін. робітниками, вносячи свою лепту (і по-російському і по-єврейському) у створення інтернаціональної культури робітничого руху, ті євреї — всупереч сепаратизмові Бунду — продовжують кращі традиції єврейства, борючись проти лозунга «національної культури»[33].
Саме з цих позицій всі, кому дорога справа людського прогресу, ведуть і вестимуть боротьбу проти іудаїзму та сіонізму, який є одним з активних загонів антикомунізму.
Керівники Всесвітнього єврейського конгресу (ВЄК), на чолі з сіоністом Наумом Гольдманом, а за ними рабин єврейського центру з Нью-йоркського району Бронкс Ізраель Міллер розгорнули шалену антирадянську кампанію з приводу так званого «становища євреїв у Радянському Союзі». Переконавши 25 єврейських організацій США, Міллер створив так звану «Американську єврейську конференцію», присвячену «радянському єврейству», став її головою і повів широку наклепницьку кампанію проти Радянського Союзу та його національної політики вигадками про «антисемітизм», «дискримінацію», «переслідування» євреїв у СРСР.
Позбавлені реальних фактів, що підкріпляли б подібні вигадки, деякі єврейські газети доходять до нісенітниць, намагаючись навіть нагородження орденом Леніна Єврейської автономної області подати як… «підтвердження антисемітизму в СРСР», а відправу іудейського релігійного свята «Сімхас Тори» у московській синагозі намалювати як «демонстрацію протесту проти переслідування євреїв»[34]. Перед цим лондонський уповноважений «Джюїш Адженсі» («Єврейське агентство») Левенберг і депутат ізраїльського парламенту Мінтц галасують, що єврейське населення нашої країни нібито не користується свободою віросповідання, що воно не може святкувати роковини утворення держави Ізраїлю (до якої, до речі, це населення не має ніякого відношення), що в СРСР відсутнє релігійне навчання тощо. З цих нісенітниць член американського єврейського конгресу Іоахим Іринц робить наклепницький висновок:
«Треба визнати, що євреї в Радянському Союзі не мають ніяких культурних прав».
Протягом ряду років Всесвітній єврейський конгрес, керуючи сіоністськими організаціями, намагався різними способами встановити офіціальний зв'язок з іудейськими общинами в Радянському Союзі. Розсилаючи анкети з запитаннями: чи є в державному апараті і в армії євреї, які зв'язки підтримує єврейська молодь з Ізраїлем тощо, сіоністи сподівались на неабияку «поживу». Але подібні їх витівки викликали глибоке обурення серед євреїв у нашій країні, переважна більшість яких усвідомлює, що іудейська релігія є чужою їм, шкідливою, антинауковою, реакційною ідеологією, яка заважає будівництву комунізму, а сіонізм є ворогом трудящих євреїв.
Подолання іудаїзму — це не просто його заперечення. Це тривалий і складний процес. Він вимагає глибокого наукового «пояснення» релігії, зокрема іудейської, причин її виникнення і шляхів відходу від неї трудящих. Це заміна антинаукового світогляду науковим, консервативних традицій — новими, прогресивними, звільнення здорових традицій і звичок від релігійної оболонки в ім'я щастя людини.
Відмирання антинаукового релігійного світогляду і утвердження світогляду науково-матеріалістичного, атеїстичного, поступове звільнення трудящих соціалістичного суспільства від релігійних пережитків є нездоланною прогресивною тенденцією при переході від соціалізму до комунізму. А це, зрозуміло, викликає занепокоєння реакційних сил капіталістичного світу. Ось чому осіонізовані служителі іудейської релігії, щоб зберегти свій вплив і посилити позиції клерикалів, продовжують спроби далі реформувати її. Деякі з них плекають мрію про об'єднання всіх тих, хто вірує в бога.
Якщо раніш клерикали, в тому числі й іудаїстські, займалися головним чином поширенням релігійного віровчення взагалі, то нині для врятування своїх позицій вони висувають на перше місце моральний, етичний бік релігії. На думку одного з стовпів сучасного іудаїзму в США М. Вінера, настав час, щоб вузьконаціональну, повну заборон релігію перетворити у «раціоналістичну, універсальну, чисто етичну релігію». Вінер, як і інші іудаїстські богослови США, робить ставку на Талмуд.
З численних повчань Талмуда він рекомендує взяти норми і принципи для універсальної «етичної» релігії. Цей богослов, як і ряд інших шанувальників Тори і Талмуда, розуміючи неспроможність релігії перед наукою, говорить про необхідність доповнити науку релігійною, саме іудейською, етикою і мораллю.
Оскільки віровчення Іудаїзму про будову Всесвіту, походження людини та з інших питань зазнало остаточної поразки, оскільки в сучасних умовах важко захищати біблейські уявлення про світ (неспроможність їх цілком очевидна), то рабини наголошують нині саме на моральних доктринах релігії, на етичних засадах іудаїзму, підносять на щит стару вигадку про те, що без релігії нібито немає моралі. В людині, як переконують клерикальні соціологи, діє певна «п'ята колона» (егоїзм, пихатість, лінощі тощо), яка визначає всі інші недосконалості. Від цього клерикали перекидають місток і до суспільно-політичних питань. Богослови-іудаїсти твердять, що будь-яку соціальну проблему можна правильно розв'язати лише з позицій релігії.
Так, у Торі є книга Екклезіаста, що по-єврейськи називається «Когелет». Вона сповнена презирства до праці, яка нібито є земною суєтою. У цій «святій книзі» є притча про те, як один цар заклав виноградник, виростив сади і гаї, насадив у них різні плодові дерева. Коли ж він подивився на всі справи і на працю свою, то вирішив, що все те «суєта і томління духа»[35], «зненавидів я всю працю свою, якою трудився під сонцем, тому що повинен залишити її людині, яка буде після мене»[36]. Така думка подається у «святому письмі» щодо праці.
Іудаїзм відверто проголошує соціальну нерівність в суспільстві, іменем бога освячує поділ людей на хаверів (товаришів, близьких), до яких належать рабини, і на ам-гаарців, обмежених у всіх правах, тобто на панів і рабів.
Тора, канони якої покладені в основу іудаїстського віровчення, вважає працю карою божою за якийсь первородний гріх Адама і Єви. Вкусивши плід із забороненого «дерева пізнання», вони накликали на себе лютий гнів «всемогутнього» бога, який назавжди прокляв і прирік на важку підневільну працю і на вічні молитви увесь рід людський.