Отже, релігія не лише не сприяє моральності, а, навпаки, релігійні канони дуже часто використовуються для виправдання аморальності. Релігія переконує людину, що яким би не був тяжким злочин, бог може простити. Досить простого молитовного покаяння. Саме це дозволяє нестійким у моральному відношенні людям знаходити в релігії виправдання своїх вчинків. Чого ж варті після цього розмови, що віра в бога і страх перед ним роблять людину чесною?
Ідеологи іудаїзму люблять багато говорити про заповідь, що забороняє брехливо свідчити. Проте, коли йдеться про добробут іудея, псевдосвідчення і навіть псевдоприсяга дозволяються. «Хто дав присягу перед іновірцем — не відповідає, бо сказано (Левіт, 5, 1): «согрішить… якщо не скаже, а не согрішить, якщо скаже»[42]. Як тлумачать талмудисти, «преблагословенний турбується про майно іудеїв (тлумачення Раші по книзі Чисел XX, 18), І той, хто врятує душу одного ізраїльтянина, — рятує весь світ, а хто згубить одного ізраїльтянина, — цілий світ губить»[43]. Треба лише під час псевдопрнсяги, повчає «святе письмо», серцем, думкою заперечити цю присягу, і клятва не матиме ніякого значення. А робити це треба так, щоб від цього не постраждала «слава Імені бога Ізраїлю, честь і достоїнство іудейської релігії і народу ізраїльського» (тлумачення Раші по книзі Чисел XX, 18).
Одна Із заповідей іудаїзму говорить: «не вкради». Проте, як тлумачить Хошен Мішпат, красти не можна лише у хаверів, тобто у ближніх. А в іновірців, гоїв, можна забрати все, бо, як записано в «святому письмі», Ягве з гори Сеїра і Форана освятив і передав іудеям усе багатство неіудеїв. Якщо ж іудеї і не прибрали всього до своїх рук, то тільки тому, що не хотіли позбутися робочої сили в особі робітників-гоїв. При цьому іудаїзм втлумачує віруючому, що його призначення полягає виключно у вивченні Тори і що коли б євреї завжди займалися лише вивченням закону Мойсея, то господь примусив би усіх інших людей працювати виключно на них.
Талмуд навіть не вважає іновірця людиною, а лише людиноподібною істотою. Гой ніколи не може стати іудеєм по самій своїй природі, адже він походить не від Євп-Хави, «праматері» людей, а від перелюбства Адама з чортихою Ліліт. Тому спілкування іудея з іновірцем навіть через їжу уже оскверняє першого і є неприпустимим.
Хоч заповіді іудаїзму повчають не красти, не шахраювати, проте в ряді місць Ветхого завіту виправдується звичайний грабіж, якщо він вчинений синами Ізраїлю. Так, Тора розповідає, що коли євреї нібито збиралися виходити з Єгипту, бог інструктував Мойсея: «Підкажи народу (таємно), щоб кожний у ближнього свого і кожна жінка у ближньої своєї випросила речей срібних і речей золотих»[44]. Євреї так і вчинили. «І зробили сини ізраїльські по слову Мойсея, і просили у єгиптян речей срібних і речей золотих ї одягу. Господь же дав милість народу в очах єгиптян, і вони давали йому, і обібрав він єгиптян»[45].
Рівень і зміст моральних понять визначаються економічним ладом і умовами матеріального життя суспільства. Ф.Енгельс писав, що
«з того моменту, як розвинулася приватна власність на рухоме майно, для всіх суспільств, в яких існувала ця приватна власність, повинна була стати спільною моральна заповідь: Не кради. Чи стає від цього наведена заповідь вічною моральною заповіддю? Зовсім ні. В суспільстві, в якому усунено мотиви до крадіжки, де, отже, згодом крадіжку чинитимуть хіба тільки душевнохворі,— як би сміялися там з того проповідника моралі, який захотів би урочисто проголосити вічну істину: Не кради!
Тому ми відкидаємо всяку спробу нав'язати нам яку б то не було моральну догматику як вічний, остаточний, віднині незмінний моральний закон, під тим приводом, що і світ моралі так само має свої неминущі принципи, які стоять над історією і національними відмінностями. Навпаки, ми твердимо, що всяка теорія моралі була досі кінець кінцем продуктом даного економічного становища суспільства»[46].
Цілком ясно, що заповіді, які талмудисти підсовують як нібито дані людям від бога, в дійсності склалися в епоху розвитку рабовласницького суспільства. А оскільки це було класове суспільство, яке розвивалось на антагоністичних суперечностях, то і мораль іудаїзму є класовою, яка виправдовує панування та інтереси класу експлуататорів.
У Торі, цій «святій книзі», розповідається, наприклад, як бог, привівши євреїв до Ханаану, віддав їм на поталу всю країну з землями і містами, садами і виноградниками. Винищивши людей, що створили все це своєю працею, євреї скористались їх майном при безпосередній участі бога, про що останній нагадує людям через Ісуса Навіна:
«І дав я вам землю, на якій ви не трудились, і міста, яких ви не будували, і ви живете в них, з виноградних та маслинових садів, яких ви не засаджували, ви їсте плоди»[47].
То ж хіба не за Біблією діють екстремістські кола Ізраїлю в наш час, намагаючись вирішити складну суспільну проблему єврейсько-арабських взаємин шляхом, вигнання арабів з Палестини і загарбання арабських земель? І хіба не за «святим письмом» вирішили в Тель-Авіві розв'язати спірне питання: відвести води ріки Йордан, яка протікає, крім Ізраїлю, по території арабських держав — Лівану, Сірії та Йорданії? Чому ж не стримала «добропорядна» мораль Тори ізраїльських загарбників від злочинних антилюдських намірів позбавити людей навіть води?
Свідченням того, як сіонізм використовує у своїй практиці догматичні положення іудаїзму, є вся історія ізраїльського мілітаризму. Прикриваючись повчанням Іудаїзму, сіоністи докладають багато зусиль до того, щоб перетворити Ізраїль у сліпу зброю імперіалістичних монополій.
Ще у 20-х роках нинішнього століття один з лідерів сіонізму Макс Нордау, звертаючись до англійських імперіалістів, так сформулював місію сіоністського руху:
«Ми знаємо, чого ви чекаєте від нас, — хочете, щоб ми охороняли Суецький канал. Ми повинні охороняти ваш шлях до Індії через Близький Схід. Ми готові виконати це складне завдання. Проте необхідно, щоб ви дозволили нам стати силою для того, аби ми змогли виконати свій обов'язок»[48].
Теперішній президент Всесвітньої сіоністської організації Гольдман ще в 1946 році заявив: «Сіоністи ладні надати Британії повне право для створення військових, військово-морських та військово-повітряних баз в Палестині з умовою, якщо вона погодиться на утворення єврейської держави на 65 процентах палестинської території. Створення військових баз у Палестині пропонується також і Сполученим Штатам Америки, якщо вони готові взяти на себе обов'язок по її охороні»[49].
Отже, догматичні положення, моральні настанови іудаїзму сіонізм перетворив у практику проімперіалістичної єврейської буржуазії.
Мораль іудаїзму не засуджує і такі ганебні вчинки, як лицемірство та обман. За Талмудом, іудей, якому загрожує фізична кара, для свого врятування має право брехливо свідчити, хоч цим буде осквернено ім'я бога Ягве. Разом з тим іудейські священнослужителі твердять, що «голос совісті мають тільки релігійні люди». Але факти свідчать про інше.
Про яку совість, наприклад, може йти мова відносно французького мультимільйонера, «віруючого» Едмона де Ротшільда, що звернувся до французьких євреїв із закликом ввести особливий податок на користь Ізраїлю як прояв солідарності із загарбниками. Цей правовірний іудей закликав євреїв відчути «величезну гордість» за воєнну перемогу ізраїльських окупантів. Ротшільд пишається тим, що він належить до «обраного народу».
Мораль іудаїзму пройнята вузьким практицизмом, жадобою до наживи, духом егоїзму. К. Маркс писав:
«Що було, само по собі, основою єврейської релігії? Практична потреба, егоїзм… Бог практичної потреби і своєкорисливості — це гроші. Гроші — це ревнивий бог Ізраїля, перед лицем якого не повинно бути ніякого іншого бога. Гроші зводять всіх богів людини з висоти і обертають їх у товар… Гроші — це відчужена від людини сутність її праці та її буття; і ця чужа сутність панує над людиною, і людина поклоняється їй»[50].
46
Ф. Енгельс. Анти-Дюрінг, відділ І — Філософія; розділ IX — Мораль і право. Вічні істини. К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори, т. 20, стор. 90–91.