— До кращої зустрічі, пане Чарнецький?
На ранок у замку знайшлося три трупи, недолічилися трьох коней і двох конюхів з двірської челяді…
Майже триста років Україна була під владою Речі Посполитої. Ще в XIV ст. польська вояччина захопила Галичину, Західну Волинь і Північну Буковину, а з середини XVI ст. — майже всі інші землі України. Польські пани відбирали в українських селян лани, ліси, пасовиська, а їх самих перетворювали на кріпаків. Наші волелюбні предки не хотіли коритися загарбникам і часто повставали проти них зі зброєю в руках.
Найбільші козацько-селянські повстання очолювали видатні діячі визвольного руху: гетьман Криштоф Косицький у 1591—1593 роках, сотник Северин Наливайко у 1595 році, гетьман Павлюк (Павло Бут) у 1637, Яків Острянин (Остряниця) у 1638. Однак усі ці повстання були розгромлені, а їх учасники — жорстоко покарані. Тільки визвольна війна всього українського народу (1648—1654) під керівництвом Богдана Хмельницького принесла перемогу. Перша битва, в якій було розгромлене вороже військо, відбулася на річці Жовті Води.
В козацькому таборі, на Жовтих Водах, панувала незвичайна тиша. Не видно було людей, не чути гомону і криків, навіть коні не іржали.
Козацьке військо, розташоване чотирикутником, окопавшись валами і отаборене за своїм звичаєм возами, виставивши на валах гармати, стояло готове до бою.
Богун з обозним[16] Чорнотою вдвох спостерігали з високого дерева за походом польського війська. Усе йшло так, як передбачав Хмельницький. Стефан Потоцький[17], не підозріваючи козацької засідки, вів своє військо просто на козацький табір. Ось воно вже підійшло до річки Жовтої. Почало переправу на лівий берег. Гарячий, молодий Чорнота хвилювався:
— Тепер саме бити їх.
Нехай розділяться на половині… — Богун пильно слідкував за переправою. З подвійною обережністю вимірював він силу ворога. Хмельницького не було на обозі[18]. Вони обидва з Чорнотою порядкували військом. Гетьман поспішив учора до Дніпра, у Кам’яний Затон, назустріч реєстровим козакам[19], що, змушені запроданцем Барабашем[20], пливли сюди під польськими знаменами на возз’єднання з Потоцьким. Хто знає, може, там проллється братня кров? Тоді боротьба затягнеться. Козацьку силу берегти треба… І Богун, який ніколи не знав міри молодецькому завзяттю, розважно очікував слушної хвилини.
— Ти дивись-бо, що там робиться? — понукував його раз у раз Чорнота. — Бачиш, ляхи либонь назад повертають?..
— Бачу.
Кілька кінних хоругов[21], що вже були перейшли на лівий берег Жовтої, раптом повернули знову через річку, до правого берега. Виходило, що Потоцький якось довідався про розставлену йому козацьку пастку. Тепер він відійде назад і, звичайно, з’єднається з головним коронним військом.
«Прикувати до табору», вирішив Богун.
— Доведеться нам, Івасю, стати трішечки на хвіст ляхам… Нехай підождуть батька[22], — радився з Чорнотою.
— Давно пора! —зрадів Чорнота.
І розімкнувся козацький табір. Ринула добірна запорозька кіннота. З гуком, свистом, одним махом доскочила до польських хоругов.
— Не шкодуйте шабель, молодці! — злітав попереду призовний поклик Богуна.
— На загибель ляхам! — обізвалися до нього ліс і поле. Обернулися чванливі пани. Панський гонор! У кожного шапка закосичена пером. Лють до хлопа пориває взятися за шаблю.
— Смерть ребелі[23].
Першим кинувся наосліп пан Чарнецький, а за ним і все засліплене від люті панство кінно вдарило на козаків. Застогнала земля під кінськими копитами обох сил — козацької і панської. Міцно зійшлися вороги. Зразу рубнулися стіна на стіну, а потім немов вихором усіх порозмітало — один на один: пани ладні були втопити в хлопській крові свою лють; козаки шукали слави, перемоги й погибелі на панів.
— Га, сто дяблув[24]. Ти вже тут, головоріз! — кричав Чарнецький, пробиваючись до Богуна. — Тепер я вже не випущу тебе з своїх рук!
— Моє шанування пану. Прошу підождати трохи, — глузував Богун. — Ось я лише впораюся з панськими собаками і тоді до послуг пана!
Чарнецькому так і не довелося зійтися з Богуном. Не зважили пани козацького завзяття. Не в добрий час зустрілися. Порозмітала їх козацька сила. Багато шляхти наложило головою. Недобитки кинулися врозтіч, через воду до правого берега. А за ними й пан Чарнецький, втікаючи, згубив свою полковницьку з пером шапку в Жовтих Водах. Перемога підбадьорила козацтво. Проте Богун звелів не переходити на правий берег. Там стояла вишикувана міцна, загартована в боях піхота з гарматами, прикрита по боках добірними драгунськими й гусарськими[25] полками.