— А ми другу накотимо, — бадьоро пообіцяв Богун.
Сотник не став далі втручатися. Видимо, полковник знову щось намислив, а де Богунова голова затіє що, там уже напевне сподівайся діла…
Під час наступу польських військ побитий ополонками лід під вагою озброєних, одягнутих у лати й панцирі вершників проломився, і багато гусар потопилося в річці. Шляхетське військо не могло взяти фортецю штурмом і змушене було одважитися на облогу, в зимовий час особливо тяжку. Козаки й селяни хоробро захищали фортецю, але сили були нерівні. Обложені чекали допомоги від уманського полковника Йосипа Глуха.
Облога затягнулася на невизначений час. Перший штурм після замирення козаки відбили зовсім легко. Гусари та угорська піхота, скуштувавши кип’ячої живиці, зразу ж відкотилися. На валах знову по-старому залунали козацькі дотепи.
— А що, пани, погубили штани, ще й угорські кабати!
— Не маєте як тепер до нас у гості заглядати!
Від спостережливого Богунового ока не сховалися ці очевидні зміни в настрої і діях ворога. Стало ясно: ворог утратив свій вояцький дух. Тепер головне — розбити спокій, тримати в постійному напруженні, і обезволене коронне військо почне само собою розвалюватися. Богун вирішив змінити свою тактику: не давати Калиновському спокою ні вдень, ні вночі.
— Немиро, добери-но мені сотню добрих молодців. Поїдемо вночі в гості до ляхів, — наказав Немирі спорядити вилазку.
Це була важка робота. Охочих зголосилося трохи не все козацтво. Немира довго бідкався, вмовляв, наказував, поки добрав сотню — півтораста козаків…
Тихо, зміястою лінією, вислизнула сотня з окутаного темрявою монастиря. Уже близько північ. Скоро і місяць вигляне. Нечутно ступають козацькі коні, спускаючись униз до Бугу. Поприпадали до коней козаки. Не розібрати польським вартовим: чи це ворог підкрадається, чи це заблукана худоба, вигнана з монастиря. Припавши до шиї свого коня, пильно вдивляючись у темряву ночі, вів Богун свою добірну сотню козаків. Тихо хлюпотіла тала вода під копитами коней. Весна, ще тиждень-два ласкаве сонце погріє землю, і прокинеться вона в зелених пишних шатах…
— Стій! Пароль! — заступив дорогу голос з темряви.
— Замовчи, дурню! Хочеш мати вуха обрізані? — погрозливо відповів по-польськи Богун.
Жовнір заспокоївся. Так міг відповідати лише справжній пан. По хвилі занадто довірлива сторожа впала під козацькими шаблями, не встигнувши промовити ні звуку. Сотня спустилася до Бугу, вийшла на лід і незабаром під прикриттям туману без перешкод перехопилася на протилежний берег під самим польським табором.
— Хто йде? Стій! Пароль! — почулися знову стривожені
оклики.
— Ого, та їх тут до біса! Глух іде до Богуна! — зухвало гукнув Богун, і в тій хвилі вся козацька сотня блискавично налетіла на сполоханий шляхетський табір.
— Глух іде! Полк Глуха! — кричали заспані налякані жовніри.
Угорська піхота зразу ж кинулася врозтіч. Безладна стрілянина в темряві не завдала шкоди козакам…
Виплив з-за хмари місяць. Оглянув поле бойовища і зрадливо поплив над сполоханим польським табором. Оглянулися пани — мало козаків! — щось не схоже на полк Глуха, пізнали ворога по шаблі, панцир знайомий засвітив при місяці, — і догадалися.
— Богун! Богун! Утікає! Ловіть його, харциза!
— Зловиш куцого за хвіст! За мною, молодці! — повернув Богун коня, а за ним і вся козацька сотня повернула до мурів монастиря.
Навперейми льодом мчали вже гусари пана ротмістра Гулєвича. Зловити Богуна, як зайця, на льоду — така нагода не щодня трапляється. І пан Гулевич гнав свого коня щосили. За ним не відставали брацлавський підстолій пан Ржевуський і хорунжий пан Рогальський. До ста чортів, вони
теж не з глини зліплені і можуть при такій нагоді показати себе не згірш пана ротмістра.
— Стій, лайдак! Стій, харциз! — Пани летіли бік у бік, навзаводи з вітром, перетинаючи дорогу Богунові.
— Забирай ліворуч, молодці! Ліворуч! — крикнув Богун, остерігаючи своїх козаків від ополонок.
І в тій хвилі пани побачили, як спіткнувся під ним кінь. Крик близької перемоги вихопився разом з грудей всіх трьох панів.
— Ага, попався, бестія! — першим доскочив до Богуна і ударив держаком корогви пан Рогальський.
Богун вирівняв коня, скочив у бік — і знову нещасливо: кінь сів на задні ноги. Тріснула під вагою коня й вершника тонка, підмита талою водою крига, І не встиг Богун оглянутись, лише вода за ним зашуміла, — опинився разом з конем в прорубаній ополонці.
— Ага, харциз! Догодив нарешті сам собі! — пани з обережності відскочили, пам’ятаючи своє недавнє купання.
Пущений на волю кінь — йому до цього не звикати — вмить виринув, напружився, і легко, з дивовижною спритністю вибрався на твердий лід, несучи на спині свого вершника.