Композиція п'єси проста, дія розвивається надзвичайно легко, природно, без зайвих сцен і картин, її яви органічно поєднані між собою. «Наталка Полтавка» була новаторським твором і щодо використання народних пісень як важливого композиційного чинника, й водночас прийому реалістичної характеристики дійових осіб. Народна пісня чітко відтінила національні характери персонажів. За словами І. Срезневського, «Наталка Полтавка» мала великий вплив «на вивчення української народності, можна сказати, пробудила його» і продовжує залишатися прекрасним взірцем літературного освоєння скарбів народної поезії. Іван Петрович Котляревський ввів до своєї п'єси 22 пісні! Дослідники його творчості виділяють 4 групи пісень. Першу групу становлять народні пісні, записані чи опубліковані ще до появи «Полтавки». Це пісні «Ой під вишнею, під черешнею», «У сусіда хата біла», «Та йшов козак з Дону, та з Дону додому». Але і до народних пісень Іван Петрович підійшов творчо: одні він скоротив, інші переробив відповідно до конкретних ситуацій п'єси, а до пісні «Гомін, гомін по діброві» додав своє закінчення. Другу групу становлять оброблені народні пісні. Третю – перероблені літературні твори. Пісня «Всякому городу нрав і права» написана на основі вірша (однойменна десята пісня зі збірки «Сад божественних пісень») Григорія Сковороди, але перероблена так, що характер возного, який її виконує, повністю в ній розкривається:
Є в п'єсі і власні твори Івана Котляревського, написані у повній відповідності з духом народної лірики. Це перша пісня п'єси «Віють вітри, віють буйні», а також «Ой мати, мати! Серце не вважає», «Підеш, Петре, до тієї». Одну з останніх пісень твору – «Ой я дівчина Полтавка» – також написав Іван Петрович Котляревський:
Усі ці пісні є не тільки окрасою твору чи вставним додатком для розваги. їхня роль насамперед характеротворча, вони відіграють важливу роль у характеристиці персонажів, підкреслюють їхні настрої, розкривають душу, вдачу та внутрішній світ.
Популярності п'єси сприяли чудова музика Миколи Лисенка та майстерна гра акторів. Першою в ролі Наталки виступила артистка Катерина Нальотова. Велике враження на глядачів справляв М. С. Щепкін. У 1845 році у Тифлісі Макогоненка грав Іван Драйсіг. І то настільки майстерно, що один із рецензентів писав, що І. Драйсіг грав виборного так гарно, так натурально, що щирі полтавці визнали б його за свого родича. Та найповніше краса п'єси розкрилася в грі труп Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Роль Наталки тут виконувала знаменита Марія Заньковецька. Потім – Марія Садовська-Барілотті, Єфросинія Зарницька, Оксана Петрусенко.
Із Полтави п'єса пішла у великий світ. її дивилися в Петербурзі й Москві, Казані й Києві, Чернігові й Тифлісі. У 1839 році журнал «Отечественные записки» відзначав: «“Наталку Полтавку” грали в Полтавському театрі не раз, не десять, не сто разів – і театр завжди був повний, захоплення було запальне, оплескам не було кінця». «Наталку» грали все частіше й частіше, дивилися її завжди охоче, і зали кожного разу були переповнені. Газети писали, що «…у Єлисаветі “Наталка” виставлена була в залі дворянського собранія шість разів: три рази вдень і три рази увечері, при повнісіньких зборах».