У 1886 році трупа М. Кропивницького три місяці грала в Петербурзі, поставивши «Наталку» двадцять разів. І кожного разу – сила людей, і кожного разу – надзвичайний успіх. В. Бєлінський у рецензії на виступи Михайла Щепкіна в Петербурзі в 1844 році писав, що, коли «нарешті в останній раз піднялася завіса й почалися сцени з “Наталки Полтавки” захоплення публіки доходило до найвищого ступеня». Заслужений артист України Л. Сабінін, який протягом 60 років артистичного життя часто брав участь у виставах «Наталки Полтавки», згадував: «Мені доводилось виступати на Кавказі, в Сибіру, на Далекому Сході – і всюди успіх… Пам'ятаю, як в Єнісейську вистава обернулась у велике урочисте свято».
З газетних повідомлень про вистави «Наталки Полтавки» можна довідатися про похід полтавської дівчини по малих і великих сценах Кубані й Казахстану, Білорусії й Молдови, Литви і Грузії. Популярна «Наталка Полтавка» і в країнах Західної Європи, в Америці. І сьогодні п'єса чарує всіх своєю красою, соковитою мовою персонажів, чарівними піснями, незабутніми характерами дійових осіб п'єси, досконалою грою акторів.
«Наталка Полтавка» була настільки популярною, що її почали переробляти! Одна петербурзька газета писала в 1846 році: «Сотні копій її ходять і тепер по всій Україні, народ засвоїв пісні, що написав І. Котляревський, і багато є осіб, що всю п'єсу знають напам'ять». П'єса викликала ряд наслідувань, з яких найвидатніше було «Чорноморський побит на Кубані між 1794 і 1796 роками» Якова Кухаренка. Пізніше цю п'єсу переробив Михайло Старицький, і вона міцно ввійшла в репертуар українського побутового театру. У 30-х роках з'явилась анонімна п'єса «Любка, чи Сватання» – перша віршована п'єса в новій українській драматургії. Мотиви «Наталки Полтавки» в ній виразно відчутні – так само, як і в іншій анонімній п'єсі – «Купала на Йвана» – і в творі К. Тополі «Чари» (цензурний дозвіл 1834 p.).
У 1848 році переробив «Наталку Полтавку» Іван Озаркевич із Коломиї. Він опублікував твір у Чернівцях під заголовком «Дівка на виданні, або ж На милування нема силування» (видано латинкою). Пристосувавши полтавські події до Коломиї (наприклад, у пісні «Ой видно шляхи полтавськії» співалося «видно шляхи коломийські»), автор змінив трохи й партію возного, котрий заговорив, як галицький панок. Мову оригіналу було підігнано до покутського діалекту. П'єсу виставлено 1848 року у Львові; в Коломиї перша вистава переробленої «Наталки Полтавки» викликала нечуваний успіх. Глядачі досі нічого не чули про автора. Після вистави залунали вигуки «Автора, автора!». Через те, що глядачі не замовкали, один з акторів вийшов на сцену, щоб пояснити зібраним, що автор якраз 10 років тому помер, але публіка прийняла його за автора й заглушила його слова бурхливими оплесками. Акторові не залишалося нічого іншого, як уклонитися й піти зі сцени. Отак виник анекдот, що Іван Котляревський побував 1848 року в Коломиї.
«Москаль-чарівник»
Великий успіх мав свого часу й «Москаль-чарівник». П'єса була написана, очевидно, слідом за «Наталкою Полтавкою» й поставлена на сцені Полтавського театру в 1819 році.
В основу твору було покладено анекдотичний сюжет: до Тетяни, за відсутності її чоловіка-чумака, вчащає канцелярист Финтик; якраз коли Тетяна із залицяльником збираються вечеряти, повертається Тетянин чоловік, Михайло Чупрун; москаль-постоялець, що підслухав розмову Тетяни з Финтиком, вдаючи із себе чарівника, за допомогою «чар» знаходить страви, що жінка їх заховала, та «чорта» – Финтика, якого й виганяє з хати. Ще 1898 року історик української літератури М. Дашкевич помітив: сюжет, який ліг в основу п'єси Івана Котляревського «Москаль-чарівник», мав широке розповсюдження, – так, відомо, що в 1760 році вже грали французьку комічну оперу «La soldat magicien». Ця опера була дуже популярна у XVIII ст., її двічі перекладали німецькою мовою, а 1785 року її було поставлено чеською. Окрім того, в ті часи ходило багато народних оповідань з подібним сюжетом і з тими ж колізіями, які є і в п'єсі Котляревського, – тільки немає в тих оповіданнях солдата. Подібну тему обробив і український драматург Василь Гоголь (батько Миколи Гоголя) у п'єсі під заголовком «Простак, або Хитрощі жінки, перехитрені москалем» і зробив це, можливо, під впливом І. Котляревського, хоч зберігся переказ, що героями твору В. Гоголя були чоловік і жінка, які насправді жили в домі Трощинського, де й виставлялася п'єса В. Гоголя.