Як ми вже згадували, відхід Івана від королівського двору був зумовлений абсолютно не цією подією, та й загалом цей твір не мав нічого спільного з реальністю. Однак саме він надихнув багатьох видатних митців на творіння, які навіки уславили майбутнього гетьмана. Із твору Пасека легенда перекочувала до іншого польського мемуариста-хронікера Еразма Отвіновського, який мав сумнів у причетності дружини Фальбовського до перелюбу, тому описав цю ж пригоду вже з іншим шляхтичем — генералом артилерії Мартином Конським. Мабуть, для оригінальності свого твору Отвіновський додав до кари коханця ще й пір’я, яким його обсипали перед тим, як відпустити на коні в степ.
Твір Пасека та переказ Отвіновського набули неабиякого поширення в Польщі тих часів — оскільки Пасек жив до 1701 року, йому, мабуть, муляло гетьманство його колишнього ворога, тому єдиним способом помсти було поширення наклепницького твору. Завдяки популярності ця фальшивка потрапила на сторінки мемуарів французького посла при Карлові ХІІ та Станіславові Лещинському Жака Луї д’Уссона й до подорожнього щоденника Даніеля Крмана. Однак справжнім успіхом «легенди» стало її відображення на сторінках твору «Історія Карла ХІІ» всесвітньовідомого Вольтера. Ця праця далека від об’єктивності у висвітленні подій, хоч загальні тенденції і причини переходу Мазепи до табору шведів викладено вірно. Та до цього ми ще повернемось.
Варто зазначити, що саме завдяки Вольтеру історія горе-коханця Івана Мазепи стала відомою в Європі. Мабуть, саме від свого французького колеги історію кохання майбутнього гетьмана України дізнався англійський поет Джордж Ґордон Байрон, який написав у 1818 році поему «Мазепа», що прогриміла на весь світ. Далі один за одним виходять поетичні та художні твори за мотивами цієї історії. Що поробиш, доба Романтизму дуже прихильно ставилась до людей, які терпіли приниження через кохання, та все ж, всупереч долі, підводились із колін і досягали мети. Саме таким бачили Мазепу європейські художники, поети й композитори. Одним з перших живописців, які зобразили на полотні вигадані Пасеком події, був відомий французький живописець-графік Теодор Жерико (1791—1824). Йому належить полотно «Мазепа. Переправа вплав через Дніпро». У той же час побачила світ картина іншого, не менш відомого художника Ежена Делакруа (1798—1863) з аналогічною назвою. Ознайомившись із цими роботами, свою версію історії страждань молодого юнака подав і відомий французький художник-баталіст Орас Верне (1789—1863), який написав аж п’ять картин: «Мазепа і табун диких коней», «Мазепа, переслідуваний вовками» тощо. Справжню славу завдяки українцю здобув Луї Буланже (1806—1867) зі своєю картиною «Кара Мазепи», яка, у свою чергу, надихнула відомого письменника Віктора Гюґо на поему «Мазепа». Гюґо чітко вказав на причину художньої популярності Мазепи у своїй поемі, написавши:
Наскільки влучно він описав Мазепу! Хай і думав він про іншу, вигадану історію, але цими рядками влучив у ціль. Мазепа дійсно падав, і не раз, та все ж знаходив сили встати й досягнув свого. Навряд чи Ян Пасек думав, пишучи свій твір, який мав нашкодити українцю, що власними руками робить невмирущу славу йому.
Далі затишшя… Причиною цього стало одруження із Ганною Фридрикевич. Як згадувалось вище, вона була старшою за нього, мала дітей і, скоріш за все, це був шлюб з розрахунку. Та за час їхнього спільного життя ми не знаходимо жодного натяку на інтрижки та зради чоловіка. Мазепа був людиною честі і зраджувати дружину не хотів. Померла вона 1702 року. Після цього в Мазепи трапились два романи. Перший, до кінця не з’ясований, із польською шляхтянкою княгинею Анною Дольською.
Княгиня Анна була дочкою львівського стольника Кшиштофа Ходоровського та Катажини Яблоновської і народилась в Галичині близько 1663 року. Була двічі заміжня. Першим її чоловіком був свояк Яреми Вишневецького Константин, від якого вона отримала великий фінансовий спадок і трьох дітей. Другим чоловіком став Ян-Карл Дольський, який був литовським маршáлком. Завдяки його зв’язкам княгиня Анна стала доволі впливовою особою в королівському палаці Варшави. Та її сімейне щастя довго не тривало, і в тридцять років вона вже вдруге стала вдовою, хоч і з великим статком та силою впливу в політиці. Овдовівши, вона скерувала свою увагу на синів, один з яких — Януш — став краківським воєводою, а другий — Михайло — великим литовським гетьманом. Із цим сімейством добре знався Мазепа, який був, незважаючи на належність до іншої конфесії, хрещеним батьком дочки Януша.