Вашої милості зичливий приятель Іван Мазепа, гетьман і кавалер
Із Дигтирівки, 30 жовтня 1708 року
Вірші Івана Мазепи
Дума
Всі покою щиро прагнуть,
А не в оден гуж всі тягнуть,
Той направо, той наліво.
А все браття: то-то диво!
Не маш любви, не маш згоди,
Од Жовтої взявши Води.
През незгоду всі пропали.
Самі себе звоювали.
Гей, братове, пора знати,
Що не всім нам панувати
І речами керувати.
На корабель поглядімо,
Много людей полічимо.
Однак стерник сам керує,
Весь корабель управує.
Пчулка бідна матку має
І оної послухає.
Жалься, Боже, України,
Що не в купі має сини:
Оден живе із погани,
Кличе сюди отамани.
Ідем матку рятувати,
Не дамо їй погибати!
Другий ляхам за грош служить,
По Україні і той тужить;
Мати моя старенькая!
Чом ти вельми слабенькая?
Різно тебе розшарпали,
Кгди аж по Дніпр туркам дали:
Все фортель щоб заслабіла
І аж вконець сил не міла.
Третій Москві юж голдує.
І їй вірно услугує.
Той на матку нарікає
І недолю проклинає:
Ліпше було б не родити,
Нежлі в таких бідах жити.
Од всіх сторон ворогують,
Огнем, мечем руїнують,
Од всіх не маш зичливости,
А не слушной учтивости;
Мужиками називають,
А підданством дорікають.
Чом ти синів не учила.
Чом од себе їх пустила?
Ліпше було пробувати
Вкупі лихо одбувати.
Я сим, бідний, не здолаю,
Хіба тілко заволаю:
Гей, панове — єнерали,
Чому ж єсте так оспали?
І ви, панство — полковники,
Без жадної політики
Озметеся всі за руки —
Не допустіть гіркой муки
Матці своїй більш терпіти,
Нуте врагів, нуте бити.
Самопали набивайте!
Острих шабель добувайте,
А за віру хоч умріте
І вольностей бороніте,
Нехай вічна буде слава,
Же през шаблю маєм права.
Псальма
Бідна моя головонька,
Я на світі сиротонька:
Ні матусі, ні татуся.
До кого ж я прихилюся?
Прихилюся до Ісуса,
Тож мой отець й матуся,
Тож мні радість і утіха,
Тим позбуду всього лиха.
Але лиха біда всюди,
Ненавидять зліє люде.
Ні радости, ні спокою,
Тільки смуток із бідою.
Єден другого вітає,
А на славі забуває.
Єднак сього я не дбаю,
На Ісуса уповаю;
Той враг моїх всі совіти
Вскорі може розорити,
Не дасть мені погибати,
У печалях унивати.
Тепер правда лежить в долі,
А неправда в добрій волі;
Тепер любви ність і мало,
Бо на світі все зле стало.
Боже! Дай нам любов мати,
А ім’я твоє хвалати,
Доки ми на суді страшнім
Узримо світ твій преясний...
Чоловіку більш не треба,
Тілько доступити неба.
Там нам, Боже, даруй бити,
Лицем к лицю тебе зрити...
Пісня
Ой горе, горе
Чайці-небозі,
Що вивела чаєнята
При битій дорозі!
Киги! Киги!
Злетівши вгору,
Прийшлось втопитись
В Чорному мору!
Киги!
Жито поспіло,
Діло приспіло,
Прийдуть женці жати,
Діток забирати.
Киги! Киги!
Злетівши вгору,
Прийшлось втопитись
В Чорному мору!
Киги!
Ой чайка в’ється,
Крилами б’ється!
Чого ж їй літати?
Чого ж їй кричати?
Киги! Киги!
Злетівши вгору,
Прийшлось втопитись
В Чорному мору!
Киги!
Як їй не кричати?
Як їй не літати?
Дітки маленькі,
Вона ж їм мати!
Киги! Киги!
Злетівши вгору,
Прийшлось втопитись
В Чорному мору!
Киги!
Ой діти, діти,
Де вас подіти?
Чи мені втопитись,
Чи з горя убитись?
Киги! Киги!
Злетівши вгору,
Прийшлось втопитись
В Чорному мору!
Киги!