Достеменно відомо, що Мазепа користувався значною увагою жіноцтва. І ніби на підтвердження цього, один з найвідоміших поетів Англії, Джордж Ґордон Байрон, уклав в уста героя своєї однойменної поеми, якій судилося стати безсмертною, такі слова:
Мазепа справді був улюбленцем жінок, та їх в його житті було не так багато, а тих, кого він любив, ще менше. Перша «любовна» пригода, яку ми вже вище згадували, сталася з ним ще при дворі короля Яна Казимира. Її автором став польський шляхтич Ян Хризостом Пасек, котрий у своєму творі з метою помсти змалював таку історію.
У місцевого шляхтича, пана Фальбовського, була дружина Тереза, досить молода порівняно зі своїм чоловіком. І ось між двома молодими людьми, таємно від чоловіка Терези, розгорівся роман. Мазепа часто навідувався до пані Фальбовської, дарував їй подарунки, що, безумовно, дратувало її чоловіка. І ось одного дня, сказавши дружині, що їде надовго з дому в справах, чоловік причаївся неподалік, очікуючи коханця своєї жінки. Пані Фальбовська відрядила служника, щоб той повідомив майбутнього гетьмана про сприятливий час для зустрічі. Затим дорогою до своєї коханої юний Мазепа опинився перед чоловіком-рогоносцем. Пан Фальбовський перестрів юнака разом зі своїм слугою, який підтвердив, що юний козак приходив до пані Терези стільки разів, «скільки волосся на голові». Опинившись у безвиході, юнак визнав свою провину.
Гніву Фальбовського не було меж. Але помститися, згідно твору Пасека, він вирішив оригінально. Короткий переказ твору з праці Теодора Мацьківа: «Він наказав слугам схопити його, роздягнути наголо і посадити лицем до хвоста, а ногами до кінської голови на його власному коні, заздалегідь знявши з нього сідло. Руки юнака зв’язали за спиною, а ноги підв’язали попід черевом коня. Коня чимдуж налякали, вдаривши батогами, зірвавши йому з голови ковпак і стріливши над ним кілька разів. Наляканий кінь погнався додому, як шалений. Дорога була нелегка, територія була лісиста, тому їхати прийшлось через густі корчі, глід, ліщину, грушину, тернину, і не простим шляхом, а стежками. Кінь знав цю дорогу, бо часто нею ходив, як звичайно буває, коли їздять потай манівцями, а не головною дорогою. Отже, можна собі уявити, скільки дісталося поранень голому вершникові, беручи під увагу, що прудкий і переляканий кінь від страху й болю летів наосліп, куди його несли ноги, поки перебіг через ліс. [Фальковський] затримав двох чи трьох друзів, що їхали разом з Мазепою, щоби не було кому його врятувати. Добравшись до дому увесь поранений, Мазепа почав кричати: “Сторожа!” Пізнавши його голос, воротар відчинив ворота, але, побачивши опудало, знову зачинив їх і втік. Мазепа кликав усіх, кого знав, з двору. Слуги заглядали у віконця через ворота і хрестилися. Тоді він крикнув, що це він справді їхній пан. Вони не йняли віри, але нарешті його впустили, знеможеного й змерзлого, що майже не міг говорити». Поговорювали, що саме після такої ганьби Мазепа вирішив не повертатись до Варшави, де йому було соромно дивитись в очі своїм колишнім друзям.