Передбачалось відкрити два університети в різних містах України, засновувати без обмежень училища, гарантувалася свобода друку, свобода слова, відкриття друкарень. Одначе в угоді не визначалось ставлення поміщиків та шляхти до тих, хто жив на її землях. Король мав право будь-коли, на прохання гетьмана, надавати шляхетські привілеї козакам і міщанам. Це викликало роздратування польської шляхти.
Після Гадяча Виговський з військом перетнув московський кордон, вимагаючи видати йому своїх ворогів, що втекли до Путивля. Похід виявився невдалим, оскільки татари грабували міста й села, а козаки кинулися захищати свої родини й майно. Населення Лівобережжя не чинило опору Виговськoму, і князь Трубецькой, що керував російським військом, хотів зібрати козацьку раду, яка мала навести порядок. Якщо рада вибере гетьманом Виговського, то він, звісно виведе свої війська з України і ствердить це статтями, подібними до Гадяцьких. Старшині й гетьману він обіцяв найприбутковіші адміністративні посади. Князь закликав український народ виступити проти гетьмана, щоб залякати Виговського і змусити його коритися цареві. Гетьман у своїх універсалах пояснював потребу розірвати союз із Москвою та об’єднатися з Польщею. Тоді на Україну вирушив Трубецькой, спустошив містечко Срібне, намагався здобути неприступний Конотопський замок. Захищалися тільки полковники. Гетьман після приходу Мехмет-Гірея вирушив захищати обложений Конотоп. У битві на ргчці Соснівці російська армія була розгромлена дощенту. Сто тисяч — вбито, воєводу князя Пожарського — страчено татарами, а Трубецького було переслідувано аж до Путивля. Виговський боявся, щоб козаки не покинули його, і вів тільки оборонну війну в межах України.
Тим часом у Варшаві зібрався сейм, куди приїхала генеральна старшина, сотники, знатні козаки. Очолював делегацію Немирич, який заявив про готовність України прийняти підданство польського короля, але умови цього об’єднання викликали невдоволення шляхти. Немирич добивався для себе, як Київського воєводи і представника Великого Князівства Руського, юридичних прав над вищою шляхтою і хотів залишатися поза вироком суду. Ці вимоги спричинилися до протесту значних сенаторів; шляхта не хотіла видавати свої привілеї козакам, ліберальна частина погоджувалась, одначе вимоги скасування унії були всіма відкинуті. Конфлікт розв’язав Бенєвський, який жив на Україні і знав усі злигодні народу, тому вважав їх справедливими. Але позаяк Польща воювала зі Швецією, він запропонував тимчасово формально задовольнити вимоги козаків, а потім їх відкинути. Король заприсягся вдовольнити козаків. Укладаючи угоду, Виговський враховував тільки інтереси свої та старшини. Супротивники гетьмана скористалися з цього. У Трубецького знову просять допомоги прибічники Пушкаря — Золотаренко, Филимонов і Цюдюра. На милість російським військам здаються Переяслав, Ніжин, Батурин, Глухів, Новгород-Сіверський та інші. Про булаву мріє і Хмельниченко. його підтримують запорожці. Довідавшись про це, Виговський утік із Чигирина та скликав раду біля Германівки. Сюди прибув і Юрко. Рада звинуватила Виговського у спустошенні України татарами; почалися бійки; було вбито кількох прибічників гетьмана. Сам Виговський ледве втік із загоном. На околиці Білої Церкви зібралась «Чорна рада», на якій він передав булаву Хмельниченкові, але той пообіцяв залишитися вірним Польщі. Козаки випустили з Чигирина дружину й дітей та полонених поляків. Тоді ж московські посли підписують із гетьманом нові угоди, але з істотним обмеженням переяславських статей. Українська церква мала благословлятися московським патріархом. Невдоволена старшина й поспільство могли скаржитися Москві, писати доноси; Україна уже зобов’язувалась платити данину, постачати підводи, їжу. Виговського із родиною оголосили зрадником, і царат вимагав його видати разом із родиною, дітьми, братом Данилом, Щоб ніхто із Виговських надалі не обіймав жодних посад.
Данила видали і стратили в Москві, а Йван утік до Котельви.
Після двох років гетьманства Виговського посилився жахливий розбрат: місто воювало з містом, син грабував батька, батько — сина. Мета: щоб не бути під владою ні паря, ні короля. Думали того досягти, посваривши сусідів, погрожуючи королю іменем царя, а цареві — королем. Інші просять Бога, щоб потрапити в його міцні руки і щоб наступив спокій.
За короткий час змінилося три гетьмани. Виговський переїхав із Котельви до Хмільника.
Почався похід Шереметєва на Польщу. Його загони зіткнулися з військом Виговського й розбили його. Тоді Виговський перебрався до Полонного і далі — в Дубно. Він допомагав полякам у битві під Чудновом, де Шереметєв зазнав цілковитої поразки, і там за наказом Виговського було страчено Цюцюру. Виговський переїжджає до Бара, де обіймає посаду старости. Наприкінці 1663 року Ян Казимир з великою потугою наступає, щоб відвоювати Україну. Він прибув під Глухів. Його супроводжували козаки правобічного гетьмана Павла Тетері, що 1660 року став на місце Хмельниченка. На Правобережжі залишилась польська сторожа на чолі з Маховським. А тим часом на Брацлавщині спалахнуло повстання селян проти шляхти, де було її знищено. Довідавшись про це, на допомогу Маховському прибув Тетеря. А Виговський тоді виїхав до Фастова, видав, універсал, яким закликав народ до спокою і радив замість Тетері вибрати нового гетьмана. Тетеря зрозумів, що Виговський сам претендує на булаву. Поляки схопили полковника Івана Богуна і стратили. Тетеря звинувачував у зраді і митрополита Иосифа Тукальського та Хмельниченка. Незабаром Маховському вдалося в Рокитному затримати Виговського і, всупереч тому, що колишній гетьман був сенатором, його судили військовим судом і за день у в’язниці, коли він читав акафіст пресвятої Богородиці, розстріляли. Довідавшись про це, його дружина померла, обох поховали разом в одному скиті.
– КІНЕЦЬ –
Оригінальний текст взято з резервної копії е-бібліотеки “Чарівний жираф”:
http://web.archive.org/web/20020529184559/tech77.hypermart.net/
У *.txt форматував Віталій Стопчанський
Файл взято з е-бібліотеки “Чтиво”
www.chtyvo.org.ua