Вітольд Ґомбрович
Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета
ІВона, принцеса бургундського
Дійові особи:
ІВОНА
КОРОЛЬ ІГНАЦІЙ
КОРОЛЕВА МАЛҐОЖАТА
ПРИНЦ ФІЛІП, спадкоємець трону
КАМЕРГЕР
ІЗА, придворна дама
ЦИРИЛ, приятель принца
ЦИПРІАН
ТІТОНЬКИ ІВОНИ
ІНОКЕНТІЙ, придворний
ВАЛЕНТІЙ, лакей
МОЖНОВЛАДЦІ, ДВІР, ЖЕБРАК та ін.
Коментар
Акт І. Принц Філіп заручається з неапетитною Івоною, бо її злощасний вигляд ображає його гідність, і він як вільнодумець не бажає піддатися природній відразі, що її пробудила в ньому ця прикра панянка. Король і Королева змиряються із синовими заручинами, щоб уникнути скандалу.
Акт ІІ. Однак виявляється, що Івона закохалась у Принца. Принц збентежений її коханням і почувається так, наче він зобов’язаний до чуттєвого реваншу — як людина і як чоловік. Він намагається її покохати.
Акт ІІІ. Тим часом присутність Івони при королівському дворі спричиняє дивні складнощі. Сам факт принцових заручин є причиною до хихотіння й їдких зауваг. Мовчання, дикуватість, боязкість, безпорадність Івони ставлять королівську родину в скрутне становище. ЇЇ біологічний розпад породжує небезпечні асоціації, наводить кожного на думку про його власні або чужі недоліки й дефекти. Її страхітливість провокує до насильства.
Двір западає у нездорове глумливе хихотіння. Король пригадує свої задавнені гріхи. Королева, котра таємно віддається графоманії та відчуває вглибині душі, які потворні її вірші, починає добачати деяку подібність між Івоною і цією поезією.
Виникають безпідставні підозри, нагромаджуються дурощі й безглуздя, які всі, власне кажучи, чудово усвідомлюють. Принц також це бачить, однак не в змозі їм протистояти, бо й сам відчуває свою безглуздість поряд з Івоною (не може її покохати), і це позбавляє його змоги опиратися.
Лише коли він геть несподівано цілує Ізу, придворну даму, — враз повертається до своєї попередньої, нормальної реальності, розриває з Івоною і заручається з Ізою.
Однак цілковито розірвати з Івоною вже неможливо — Принц знає, що вона завжди думатиме про нього й уявлятиме по-своєму його щастя з Ізою. Він вирішує вбити Івону.
Акт IV. Король, Камергер, Королева і Принц — кожен особисто — намагаються вбити Івону. Проте вони не можуть зробити цього відкрито — такий вчинок здається занадто дурнуватим і нісенітним, немає формальних підстав до цього, не дозволяє етикет. Розбещеність, дикість, глупота, абсурд наростають.
Лише коли за порадою Камергера вони організовують убивство, дотримавшись усіх умовностей стосовно величі, пишноти, елегантності та вищості, — убивство «згори», а не «знизу» — операція вдається, і королівська родина повертається до норми[1].
Акт І
Променад — дерева, вглибині лавки, вичепурена публіка. Під звуки сурм заходять: Король Ігнацій, Королева Малґожата, Принц Філіп, Камергер, Цирил, Ципріан, дами й кавалери.
КОРОЛЕВА: Чудесний захід сонця!
КАМЕРГЕР: Чудесний, Ваша Величносте.
КОРОЛЕВА: Людина стає ліпшою від такого видовища.
КАМЕРГЕР: Ліпшою, без сумніву.
КОРОЛЬ: А надвечір різонемо в бридж.
КАМЕРГЕР: Ваша Величносте, ви й направду вмієте поєднати вроджену схильність до гри в бридж із притаманним вам відчуттям прекрасного.
Підходить Жебрак.
КАМЕРГЕР: Чого тобі, сердешний?
ЖЕБРАК: Воспоможіть.
КОРОЛЬ: Камергере, дай-но йому п’ять ґрошів. Нехай народ пам’ятає, що ми дбаємо про його гризоти!
КОРОЛЕВА: Дай йому десять. (Із обличчям до заходу сонця.) При такому заході сонця!
ДАМИ: О-о-о!
КОРОЛЬ: Дай йому п’ятнадцять, чого вже там! Нехай знає пана!
КАВАЛЕРИ: О-о-о!!!
ЖЕБРАК: Нехай Господь Бог благословить Найяснішого короля і нехай Найясніший король благословить Господа Бога.
Відходить, мугикаючи жебрацьку пісню.
КОРОЛЬ: Ну-ну, ходімо, не варто спізнюватися до вечері, а ми ще мусимо прогулятися навколо всього парку, братаючись із народом у день національного свята.
Рушають усі, крім Принца.
КОРОЛЬ: Що це, Філіпе, ти залишаєшся?
ПРИНЦ (піднімає із землі полишену кимось газету): Хвилиночку.
КОРОЛЬ: Ха-ха-ха! Я розумію! У нього побачення! За моїх часів я був цілковито такий самий! Ну, ходімо, ха-ха-ха!
1
Текст Коментаря вперше опубліковано разом із п’єсою «Івона, принцеса бургундського», а також «Заувагами щодо гри і режисури» в часописі «Скамандер» (Skamander) (Варшава, 1938), згодом автор вилучив його з варшавського видання 1958 року і знову повернув у іншомовні публікації цієї п’єси.