ПРИНЦ: Сюди хтось дивиться.
ЦИРИЛ: Це я дивлюся.
ПРИНЦ: Ні, це хтось бачить — хтось усе бачить.
ЦИРИЛ: Це я бачу.
ПРИНЦ: Так, ти дивишся на мене, а я на тебе. Іди, я волію сам. Сам це виконаю. Процедура, щоправда, жахлива, а таки процедура. Я волію бути жахливим впродовж змигу ока, ніж жахливим усе життя. Стань за дверима, я це сам...
Цирил виходить.
Сам. Для неї це збавлення... Край стражданням — для мене також... Це раціональна процедура, раціональна... Гм... (Роззирається, бере ножа, кладе назад.) Цириле!
КОРОЛЬ (збоку, дуже збуджений): У-ух, нездара!
ЦИРИЛ: Що там? (Повертається.)
ПРИНЦ: Самому ще гірше. Людина, коли вона там, розростається... до розмірів... (Слухає.) Що це?
ЦИРИЛ: Дихає. (Наслухає.)
ПРИНЦ: Дихає... (Зазирає.) Ба! Як вона дихає — як живе собі там у собі — по вуха в собі... занурена, замкнена в собі... Не вийде з цього нічого... (Бере ножа.) Що ж, устромити в тіло... Але в цьому є страшенна важкість... Є страшенна легкість, а в цій легкості, власне, страшенна важкість.
Заходить Іза.
ІЗА (бачить ножа): Що це? (Зазирає у двері.) Вбивство!
ПРИНЦ і ЦИРИЛ: Цить...
ІЗА: Вбивство... Ти хочеш стати вбивцею?
ПРИНЦ: Мовчи! Не втручайся! Я тут залагоджую свої приватні справи. Коли залагоджу, прийду. Іди звідси!
ІЗА: І ви тут? Ви допомагаєте в цьому?
ЦИРИЛ: Дурня! Філіпе, ходімо, це дурня! Киньмо це!
КОРОЛЬ (збоку): Дурня! Нумо!
ІЗА: Ходіть звідси!
ПРИНЦ (зазирає): Спить.
ІЗА: Ну то нехай собі спить. Чого тебе турбує, що вона спить?
Філіпе, я також спатиму... нині вночі.
ПРИНЦ: Тихо! Зітхнула!
ІЗА: Філіпе, я також зітхатиму... цієї ночі. Припини нею перейматися. Тут є я! Припини цікавитися нею, припини її вбивати... Ходімо.
ПРИНЦ: Щось їй сниться... Якісь сни?
ІЗА: Ну то нехай сниться. Я розповім тобі, що снилося мені. Мені снився ти. Ходімо.
ПРИНЦ: Мабуть, її сни про нас. Вона снить нами. Мною, тобою. Ми там, усередині.
ІЗА: Де? У якій середині?
ПРИНЦ: У її середині. Хіба не чуєш, як вона болісно спить? Як жорстоко дихає? Як тяжко працює усередині себе, як ми обоє провалюємося в неї, і вона робить із нами все, що заманеться, — цікаво, що вона там виробляє з нами, як вона нас там використовує?..
ІЗА: Ти знову став ненормальним? Ти не можеш перестати бути ненормальним.
ПРИНЦ (постійно пошепки): Я нормальний, але не можу бути нормальним, якщо хтось інший ненормальний. Добре, я буду нормальним, і ти також будеш нормальною, ну й що з того, якщо хтось інший, ненормальний, приграватиме з боку нашої нормальності на такій малій дудці: тра-ля-ля — а ми танцюємо — ми танцюємо...
ІЗА: Філіпе, і це після того, що було між нами вчора вночі?
ПРИНЦ (наслухає): Хропе.
ІЗА: Що?
ПРИНЦ: Хропе.
ІЗА: Ні, це вже переходить усякі межі.
КОРОЛЬ (збоку): Переходить! Нумо! Нехай переходить. Ух-ух! Переходь!
ПРИНЦ (мимохіть відповідає йому): Я не можу перейти. Що це таке? Хто це сказав? Що тут таке в цій кімнаті? Дивіться, як усе тут по-дурному — ці меблі (копає фотель).
КОРОЛЬ: По-дурному! Ух-ух!
КАМЕРГЕР: Тихо!
ЦИРИЛ: Уб’ємо її або ходімо звідси, бо я довше не можу тут стояти, отак, із цим кошиком, я вже піду, взагалі втечу. Втечу із замку. Я не можу довше бути отак, на припоні — не можу.
ПРИНЦ: Я мушу перейти! Мушу!
КОРОЛЬ: Гайда!
ІЗА: Поцілуй мене. (До Цирила.) Нехай він мене поцілує.
ПРИНЦ (наслухаючи): Плямкнула!
ІЗА: Годі. Я йду.
ЦИРИЛ: Принце, поцілуй. До дідька, зробіть щось, щоби він вас поцілував. Нехай він вас поцілує!
КОРОЛЬ: Нехай поцілує! Ух-ух! Нумо!
КАМЕРГЕР: Тихо!
ІЗА: Я не буду вижебрувати поцілунок. Не стоятиму годинами разом із цим кошиком і з цим ножем під дверима цієї негідниці. Годі. Я йду назавжди. Це занадто.
ПРИНЦ: Не залишай мене! Ізо, я поцілую тебе. Зажди!
ІЗА (відштовхує його): Не хочу! Відпусти мене, будь ласка! Я не хочу тут, на замовлення, під дверима, без жодного сенсу, із цим кошиком, із цим ножем. Які ще поцілунки? Облиште мене.
КОРОЛЬ (далі за канапою): Нумо! Гайда! Вперед!
ПРИНЦ: Холоднокровності. Передусім холоднокровності, інакше всі ми звихнемося з ума. Тихше, бо вона прокинеться... Ізо! Зажди. Не так різко. Я не можу втратити тебе. Не заражайся цією ненормальністю. Авжеж, я згоден, цей поцілунок за таких обставин немає сенсу, та попри все ми поцілуємося — поцілуємося, начебто це все нормально... заради Бога, вдаваймо нормальних, якщо вже не можемо бути нормальними, бо інакше ми не виберемося звідси. Я не бачу іншого виходу, тільки поцілунок, це якось поверне нас до норми, дозволить нам вирятуватися з цього місця (обіймає її). Я кохаю тебе. Скажи, що ти мене кохаєш. Ти кохаєш мене!