ІЗА: Не скажу! Нізащо не скажу! Пусти...
ПРИНЦ: Вона кохає мене! Я її кохаю!
Івона стає в дверях, протирає очі, Король у великому поспіху вихиляється із-за канапи, його стримує Камергер.
КОРОЛЬ: Гайда!
ІЗА: Філіпе!
ПРИНЦ (завзято, палко): Філіпе! Філіпе!.. Я кохаю!
ЦИРИЛ: Філіпе, вона прокинулася!
КОРОЛЬ (голосно): Добре, добре, Філіпе! Отак їй! Атю! Нумо!
На погибель! Атю її! Атю Телепеньку!
КАМЕРГЕР: Тримайте Його Величність.
ІЗА: Тікаймо.
КОРОЛЬ: Не верещи! Витягніть мене звідси! (Викарабкується.) Я затерпнув. Мої старі кості затерпли. (До Принца.) Гайда! Гайда! Атю її! Розтелепи! Тепер ми її вб’ємо! Атю її, кажу! Вперед, Філіпе, — камергере, я туди! На Телепеньку!
Заходить Королева у бальному туалеті, лакеї заносять столи, накриті до бенкету, гості — світло.
Стійте! Так нічого не вийде! Ми забули про карасиків! Згори її! Згори, не знизу! Згори, із величчю! Зурочити її, а потім теє... Атю! Нумо, Малґожато! Атю! (До гостей.) Будь ласка!.. Будь ласка!... З дозволу товариства! Філіпе, поправ комірця і пригладь волосся... згори, згори, мій сину! Атю! (До Камергера.) Дай мені корону.
ПРИНЦ: Що тут відбувається?
КАМЕРГЕР: Нічого, нічого, це просто вечеря!
КОРОЛЬ (до гостей): Вітаємо вас щонайґречніше! Будь ласка, з дозволу шановного товариства.
ГОСТІ: О-о-о! (Кланяються.) Ваша Величносте!
КОРОЛЕВА: Просимо. Просимо щонайласкавіше!
ГОСТІ: Ваша Величносте! (Кланяються.)
КОРОЛЬ (до гостей): Уперед! Атю! Хапай! Згори, панове, згори, Камергере, визнач кожному місце, яке відповідає його гідності, й нехай вищість кусає нижчість, а нижчість нехай кусає вищість, тобто радше нехай вищість черпає з нижчості заслужену пиху́, а нижчість тим часом з вищості наснагу і відвагу до плодотворніших потуг у цій шляхетній конкуренції. А мою майбутню невістку посади навпроти нас, адже це на її честь ми даємо сьогоднішній бенкет на свіжому повітрі.
ГОСТІ: О-о-о! (Кланяються.)
КОРОЛЕВА: Однак, незважаючи на місце в ієрархії місць, нехай кожен заквітне повноцвіттям власної персони під сонцем нашої ласки. Нехай дами покажуть, на що вдатні, а кавалери нехай теж покажуть дамам! Із блиском, пані й панове, із шиком, з елегантністю, з лоском і вишуканістю!
КОРОЛЬ: Так-так — атю... Це саме те, що треба... Гайда! Сідаймо!
ГОСТІ: О-о-о! (Кланяються.)
Король і Королева сідають.
КАМЕРГЕР (до Івони): Пані, зволійте сісти. (Івона не ворушиться, Камергер крижаним тоном.) Пані, зволійте сісти... (саджає Івону), а сюди принца, принца попрошу... А тут Його Ексцеленція, тут Його Еміненція, тут Її Вельможність маркграфиня, а тут наш славетний... безцінний... наш витончений... (Провадить якогось стариганя, розпливаючись в усмішці.) А-я-яй! (Усі сідають.)
КОРОЛЬ: Як я вже зазначив, це скромна, однак елегантна вечеря на погибель, тобто радше на честь нашої майбутньої невістки, яку ми нині ухвалили обдарувати титулом принцеси бургундського in partibus infi delium[4]. Отож бургундського всім! Оце героїня нинішнього бенкету. Гляньте, як вона мило всміхається.
ГОСТІ: О-о-о! (Тактовні оплески.)
КОРОЛЬ (набираючи): Ця шельма кістлява, але смачнюча... Риба, я хотів сказати, о, як вона лежить... м-м-м... (Накладає на таріль.)
КОРОЛЕВА (набираючи): Трохи стара, але під цим соусом така неймовірно вишукана, а вишуканість, зізнаюся, значно ближча мені, ніж те, що повсюдно означують сором’язливим іменням поезії. Може, я не є сентиментальною, зате (зверхньо) не зношу всього, що бодай здалека відгонить мені малиною або калиною. Волію літніх пань, дам у повному значенні цього слова!
ГОСТІ: О-о-о!
КАМЕРГЕР (набирає): Ця риба на перший погляд скромна, але в суті, в самому своєму єстві нечувано, просто-таки неправдоподібно аристократична, досить сказати, що в ній немає великих костомах, самі лише тоненькі кісточки! Який неперевершений соус! Начебто сметана, а таки щось ліпше, щось вище від сметани! Що за смак — гострий, пікантний, блискотливий, парадоксальний! Не сумніваюся, що всі належно його оцінять, бо я ніколи досі не бачив такого вишуканого зібрання!