3. Так само, як Генрик хитається поміж Мудрістю й Глупотою, священством і шаленством, самій п’єсі також безперервно загрожує елемент халтури, кумедності й ідіотизму. Це проявляється і в мові персонажів, зокрема коли вони віщають віршами. Не раз п’єса набуває характеру виразної пародії на Шекспіра. Декорації, костюми й маски акторів мусять виражати оцей світ одвічної гри, одвічного наслідування, штучності й містифікації.
Дія п’єси
Заради того, щоби полегшити читання, скорочено подаю перебіг подій.
Акт І
Генрикові, учаснику бойових дій у Франції під час останньої війни, являються вві сні його дім у Польщі та батьки.
Здається, що дім перетворився на корчму, а батьки — на корчмарів. Генрик ледве впізнає свою наречену Маню у корчемній служниці. Аж тут заходить Пияк на чолі інших пияків і — коли Батько-корчмар забороняє йому чіплятися до Мані — починає цькувати Батька.
Батько настраханий, кричить, що він недоторканний... «Недоторканний, немов король!» — волають пияки. Тоді Генрик, який уже певний час перебував у стані надзвичайного пафосу, падає перед Батьком навколішки і, складаючи йому шану, перейменовує на Недоторканного Короля. Ця недоторканність захищає Батька від «дотику» Пияка, і таким чином він може позбутися його цькування.
Коли в Генрикові починає слабнути почуття синівської шани, Батько пропонує йому такий уклад: ти визнаєш мене королем, а я своєю королівською владою повертаю твоїй нареченій-шльондрі дівочі гідність і чистоту, які вона втратила в корчмі, перейменовую її на «недоторканну незайманку» та наказую дати вам «чесний» шлюб, який усе освятить і очистить...
Акт ІІ
Готують «чесний» шлюб Генрика і Мані. Проте влада Короля під загрозою зради (заколот поміж вельмож).
Генрик відчуває, що все залежить від того, як він сам витлумачить свій сон: «мудро», а чи «по-дурному». Виголошує «мудру» промову і завдяки цьому здобуває тимчасову перевагу над стихією зрадників.
Однак у мить, коли шлюб уже от-от має відбутися, вривається Пияк (який вхитрився вибратися з в’язниці) і за підтримки зрадників знову суне на Короля, намагаючись «торкнутися» до нього своїм употужненим Пальцем.
Генрик квапиться на допомогу Батькові та нареченій. Реальність хитається між «глупотою» і «мудрістю». Пияк, якого зборола «мудрість» Генрика, удавано відступає... проте водночас пропонує йому розмову осторонь, щоб іншим чином, підступом, усе ж таки досягнути своєї мети.
Сцена перетворюється на файф-о-клок. «Допоможи нам повалити цього слабкого й безборонного короля, — спокушає Генрика Пияк, — а ми зробимо королем тебе, і ти сам зможеш дати собі шлюб, твоєю власною могуттю».
Генрик у чудовому гуморі, п’яний не так від вина, як від гри... він дедалі глибше втягається в гру і... врешті начебто вступається нашіптуванням Пияка: він зрадить Батька і проголосить королем себе! Однак останньої миті відступає: ні, не зрадить...
Проте Король-Батько вже не в змозі опановувати свій страх, употужнений, «королівський»... Починає боятися власного сина, і цей страх перетворює Генрика на справжнього зрадника: він постає проти батька, скидає його з трону і проголошує королем себе. Тепер він, зрештою, опанував ситуацію! Тепер він як Король сам собі дасть шлюб!
Одначе Пияк, штучно поєднавши на очах у всього двору Маню і Владзя, приятеля Генрика, вкидає нового короля у пекло ревнощів.
Акт ІІІ
Правління Генрика є тиранією. Він готує свій шлюб. Розуміючи, що саме інші люди перетворюють персону на істоту вищу, обдаровану владою, і навіть на Бога, вирішує змусити своїх підданців, щоб вони виявами шани й послуху «напомпували» його божестве́нністю. Тоді він зуміє дати собі «істинно святий» шлюб, який поверне чистоту й дівоцтво нареченій-незайманці.
Однак ревнощі ослаблюють його. Батьки в помсту за цькування й тортури ще дужче роздмухують вогонь його підозр.
Лише смерть Владзя могла би повернути йому спокій і силу. Але щоби та смерть стала остаточним утвердженням королівської влади, Владзьо мусить убити сам себе за наказом Генрика. Генрик навертає його на цю думку, хоч усвідомлює, що це «насправді несерйозно».
У вирішальну мить, коли Король уже має дати собі шлюб, його терзають муки совісті та ревнощі, він починає слабшати під ударами Пияка, який знову став на прю. Тоді з’являється труп Владзя: приятель убив себе, щоби виконати волю Генрика.