МАТИ: Так-так, то обіймімося.
БАТЬКО: Ну, то обіймімося.
МАТИ: Ходи, я обійму тебе.
БАТЬКО: Зара-зара... Бо так не можна.
ГЕНРИК (наївно): Таж це мама!
БАТЬКО: Мама там, а чи не мама — все ж здалека ліпшіш.
ГЕНРИК: Таж я... я син ваш.
БАТЬКО: Син чи не син, ліпшіше здалека... Певне, що син, але хто може знати, що з сина стало за той час. Зара би тіко обіймався. (Різко). А от мене ніхто не обійме, я вам не клунок їден, щоб кожен мене мняцькав по кутках, як йому ба́гнеться!
ГЕНРИК (до Владзя): Вони схибнулися.
ВЛАДЗЬО (до Генрика): Схибнулися.
БАТЬКО: І я тут жадного запанібратства не дозволю, бо з цього потім тіко отака сволота свинська скінчена, яка по мор-р-р... або й щось інше, без пошанівку жодного, без стриму, тіко мерзота їдна з другою напхається, наб’є утробу (тяжко, склеротично) і, значицця, по писку масакрує, викатовує і, теє... як його, цькує жахливо, без жалості, без милосердя жадного, зневаживши мій вік, дружину, зі злостею такою безпощадною, пекельною...
ГЕНРИК: Схибнулися.
ВЛАДЗЬО: Схибнулися.
ГЕНРИК (розкуто, голосно, театрально):
Найочевидніше, вони не витримали і схибнулися
Впродовж тих довгих і трагічних літ.
Що ж тут удієш,
Адже світ цей
Роїться божевільними.
ВЛАДЗЬО (так само):
Роїться божевільними. І чи не половина
Батьків і матерів побожеволіли, не в змозі
Хвороби, муки й болісті знести́.
Я й сам багато знаю таких ви́падків.
ГЕНРИК: Я також знаю! (Змовкає, присоромлений.) Таж мушу якось з ними порозумітися. (Голосно, згідно з правилами доброго тону.) Направду, я вас спершу не впізнав.
МАТИ: Ми теж.
ГЕНРИК: Я не впізнав вас, бо... бо я... не сподівався... Та байдуже. Не в тому річ. І як вам велося?
БАТЬКО: Та якось так. А як тобі?
ГЕНРИК: Авжеж.
БАТЬКО: Ага, тоді...
ГЕНРИК: Так-так...
Мовчання.
То що робитимемо? Бо ж не годиться так стояти. Й нічого більше...
БАТЬКО: І нічого.
МАТИ: Нічого.
ГЕНРИК: І нічого.
ВЛАДЗЬО (зненацька): А я щось з’їв би.
МАТИ: Авжеж, атож-бо, ми тут теревені-вені правимо, куди ж я заподіла голову, направду треба щось перекусити, бігма, от зара... миттю наготую, запевно, таке свято — приїхав Генричек, а то вже пішака не ходиться, я вже знайду там щось перехопити, зара-зара, ось стіл, отам ослони, чим багата хата, тим і рада, хоч, певно, збитків у нас нема і всього подостатком, алілуя-алілуя...
БАТЬКО: Ото подай нам, мати, щось перехопити, тіко щоб чесно, з пошанівком... як належить...
Ото в ім’я Батька і Сина, Матері і Сина, о сину мій, дозволь-но запросити тебе до столу нашого... Щоб тіко не аби́як приступати до столу того... Там стіл, а ми всі тута... ото подай мені, мій сину, руку, ну а тебе, стара, нехай тудою отой молодичок провадить, бо так спередвіків, амінь, у нас в родині велося. А зара гайда всі, вперед!
ГЕНРИК: Чудово!
Ідуть парами.
МАТИ: Я пам’ятаю, як давніше мене провадив наш архіпресвітер у Великодні свята... А там і стіл вгинається, і гості всі гуртом ведуть розмови благосні!
БАТЬКО (гучно):
У давні часи, пане, людина до столу засідала
При сніжно-білому обрусі — й хапко
Горохів’янку наминала, так наминала,
Наче у дзвони била або в сурму дудніла!
ВЛАДЗЬО:
Приємна ця прогулянка і втішно
Отак слова вигукувати в простір.
Однак якщо так довго ми йдемо,
Коли ж ми врешті поїмо?
ГЕНРИК:
Оця хода мені незрозуміла трохи.
Не знаю, чи це я проваджу батька, а чи батько мене веде.
І зустріч ця в якійсь дивацькій формі,
Втім слід наладитися під загальну атмосферу...
УСІ: Так, слід наладитися під загальну атмосферу! Нехай же кожен тут наладиться під кожного! Лише тоді й відбудеться концерт!
Сідають при столі.
ГЕНРИК: Дивно!
МАТИ: Пробач мені, мій Генричку, і ти теж, Владичку, за скромне прийняття... Даємо раду, як лиш можемо. Ця юшка з кишки кінської і сцяк котячих.
БАТЬКО: Мовчи, мовчи, о жоно, бо не в тому річ. Бач, Генрику, ти прихопив нас тут у дещо вимушеному стані, у придорожній цій корчмі корчемно-прекорчемній — бо це, бачця, буря грянула, сніжниця, дороги замело, безлюддя скрізь, роздоли та могили...
І стримай, сину, свою ложку, преці твій батько до рота досі не підніс своєї ложки.
ГЕНРИК: Оця корчма... про щось мені нагадує.
БАТЬКО: Відкинь, облиш.
МАТИ: Немає.
ВЛАДЗЬО: Ні.
ГЕНРИК: Нічого.