ПИЯКИ (геть п’яні): Король, бо він король!
Вигуки «Король, король» множаться у блискавичному темпі.
Заходять Вельможі.
БАТЬКО: Генрику! О, мій Генрику!
МАТИ: О, Генрику!
ВЕЛЬМОЖІ: Генрику!
ГЕНРИК: О, Генрику! (Підводиться.)
БАТЬКО:
Я дякую тобі, мій сину, приймаю твою шану
І ще приймаю, і приймаю знову,
І все не можу наприйматися...
(Щиро.) Я дуже спраглий був пошанування.
ГЕНРИК: Що це за маскарад?
Тиша.
БАТЬКО (видушує, змагаючи опір): Вельможі!
ВЕЛЬМОЖІ: Король — король!
БАТЬКО: Вельможі моєї королівської Особи!
ВЕЛЬМОЖІ: Король — король!
БАТЬКО:
Вельможі це вельможності моєї! Отож нехай покірливим...
Покірливим поклоном вітають при... принца.
Сина мого ясновельможного,
Який прийшов з далекої війни.
ГЕНРИК: Що це за бредні?
БАТЬКО (важко, склеротично): Боже! Боже!
Ісусе мій Назаретянине! І Матінко моя щонайсвятіша! Ангели з неба! Ісусе Христе, Ісусе, Боже, Боже! Це саме він, мій син, моє насіння, потомок мій пренайсвятіший
мить тому визбавив мене
Від оцієї-от свинячої свині, яка в засліпленні,
В дурмані горілчаному, в розгнузданні
І в розперезанні якомусь небувалому
Доскочила мене і до особи
Недоторканної моєї пальцьом своїм свинячим
Торкнутися хотіла! До особи! Так, до особи!
Особи моєї недоторка... Ніхто не може дотикатися... не вільно... Це заборонено. Ніхто!
ВЕЛЬМОЖІ: О мій Боже!
БАТЬКО:
Але не діткнеться він. Цей-во!
Ані не пропхає і не вишкварчить.
Не наплює на мене,
Бо мій Генрик, Генрик, о, мій Генрику!
МАТИ (тріумфально): Генричку!
ВЕЛЬМОЖІ: О, Генричку!
ГЕНРИК: О, Генрику!
Це все щораз дурніше починає відбуватися...
БАТЬКО:
Навколішки.
Навколішки, мій Генричку!
ГЕНРИК: А то що?
МАТИ (відчайдушно): Генрику, навколішки!
БАТЬКО:
Ставай, ставай, я теж тут стану на коліна, теє-сеє.
Ти колінкуй, усі хай колінкують... (Колінкує.)
Вельможі стають навколішки.
ГЕНРИК: Не буду ж я стояти сам-один... (Недовірливо роззирається і стає навколішки.) Бісова мама знає, про що тут мова мовиться. (Помічає, що колінкує віч-у-віч із Батьком.) Я перед ним навколішки, а він переді мною. Це мавпування. Так, це мавпа! (З наростанням люті.) Це огиддя!
БАТЬКО: Стривай, бо я не в той став бік. (Колінкує спиною до Генрика.) Я перед Господом! До Господа! Я Господу Предвічному ручаюся в Трійці Святій і доброті Його невичерпній, у ласці найсвятіший, в опіці щонайвищій... Ой, Геню-Геню... в ньому прихисток, у ньому втіха, в ньому втеча наша...
Батьку мій,
Я сином Твоїм є.
А ти, теє-то як його, отцем моїм...
ГЕНРИК: Молиться.
БАТЬКО: Ти є королем моїм!
ГЕНРИК: Ну зараз я підвестися не можу, бо не годиться.
БАТЬКО: Шлюбую тобі, батьку мій, королю мій,
Любов.
Честь.
Пошанування.
ГЕНРИК: Він Богу присягає, але так, начебто присягаю я йому. (Голосно.) Мені це вже набридло (підводиться).
БАТЬКО: Геню-Геню... Отче мій, я при тобі, з тобою. Я не полишу Тебе, Отче мій, а ти мені за це... а ти мені за це повернеш дівчину мою, моє кохання, амінь, амінь, амінь... щоб чесно, щоб як належить...
ГЕНРИК: А що це знов таке? Шепоче Богу чи мені на вухо?
БАТЬКО: Ти наречену мені мою повернеш!
ГЕНРИК: Він наречену мені мою поверне?
БАТЬКО: Ти шлюб мені даси!
ГЕНРИК: Він шлюб мені дасть?
БАТЬКО: Ти шлюб мені даси порядний... чесний шлюб, як здавна у родині нашій велося... Щоб як давніше! Усе, як за старих часів! Ти шлюб мені даси з незаплямованою, чистою, шанованою дівицею моєю, обраницею мого серця... чесний шлюб...
Усі поволі підводяться.
ГЕНРИК: Шлюб?
БАТЬКО: Шлюб.
МАТИ: Шлюб.
ГЕНРИК: Шлюб?
БАТЬКО: Шлюб.
МАНЯ: Шлюб.
ВЕЛЬМОЖА: Шлюб.
МАТИ: Шлюб.
ВЕЛЬМОЖА: Шлюб.
ГЕНРИК: Шлюб?
Батько й Мати дивляться на нього, усміхнені, просвітлені, розчулені.
БАТЬКО:
В ім’я Батька
І в ім’я Сина! Чи бачите
Цю дівчину, осьо, яка
Звичайною служницею здається?
Прислугою корчемної корчми?
ВЕЛЬМОЖІ: Бачимо, Ваша Величносте.
БАТЬКО (спалахує, начебто свариться):
Не є це жадна
Шльондра, ані служниця! Це скромна,
Благородна, недоторканна панна,