Яку ці хамські голодранці
Підступно викрали були.
Ув’язнена, збідована й заштурхана,
Запльована, вона служила, тьху,
Із кривдою від Бога і людей...
Грім і грімниця! Свині!
Це ж не свиня! О люди, майте
Сумління троха! Троха розуміння!
Майте троха милості! Отож кажу й наказую, наказую могуттю усією, кажу вам раз і назавжди, усім нараз кажу,
Що я до гідності її здіймаю давньої
І вимагаю шанувати,
Немов мене самого і як щонайсвятішу Діву
У непорочності недоторканну і в ім’я Батька і Сина!
ГЕНРИК (до Владзя): Це тільки сон, це сон і баста... він, може, навіть трохи наївний, та що ж, мені не вадить це.
ВЛАДЗЬО: Та звісно! Чим може тобі завадити цей сон, якщо для тебе він приємний?
ГЕНРИК: Він приємний.
Тим часом його оточують Батько, Мати, Маня, а також Вельможі.
МАТИ: О, як він зашарівся!
БАТЬКО: Ха-ха, він троха завстидався... Ну-ну, мій Генричку, ти підведи на мене очі, підведи.
ГЕНРИК: А то що?
БАТЬКО: А те, що завтра шлюб...
ГЕНРИК: Але я не розумію...
БАТЬКО (збоку): Тихше... Чи варто тобі мацатися із задрипанкою остатньою у хліві, якщо ти можеш оженитися з пристойною панянкою? І, оцево, в родині нашій завжди бували чесні шлюби. Я з матір’ю порядний шлюб узяв, ото й тобі годиться... Побачиш, Генрику, все буде добре, та й тото... (Голосно.) Тож дякую тобі, мій сину, за твою чулість... уже небавом день твого весілля, а з ним велика радість моя і породженниці твоєї, жони моєї, а все що давнє, проминуле, змарноване і втрачене — згинь-пропади воно, немовби й не було, немає, ні...
МАТИ (дуже голосно): Алілуя!
Музика. Весільний марш. Батько з Матір’ю, Генрик із Манею, Владзьо і Вельможі крокують сценою в урочистій і розчуленій ході.
ГЕНРИК (дуже голосно):
Чи можна уявити щось чудніше,
Ніж цей грайливий тіней марш у парі марив?
Проте вгортає втіха і серце мліє тихо,
Бо ця хода до чистого веде мого дівчатка.
(До всіх.) Даруйте всі мені, я віршомаз.
МАТИ:
Нарешті материнське серце в мирі,
Що стільки літ кволі́ло у зневірі!
БАТЬКО:
Музика грає, а пари рядком,
Мов на балу! О, прадавні часи!
Нумо за мною, пані та панове!
Не відставайте! Гей! Наступайте!
Далі, вперед! Гайда, вперед!
Нумо щодуху! Тримайте крок!
Гей, із завзяттям, гей, із фасоном!
Всім наступати, не відступати! Гей, гайда-гайда, даєш!
(Помічає Пияка.)
Стояти, гей, стояти! Він тут стовбичить! Тут лупить балухи свої!
Заарештувати його, вхопити — і до льоху,
До темного, страшного, потаємного
І замкненого! Я тебе!
Ух, я тебе!
ПИЯК (ґвалтовно): Я тебе!
БАТЬКО: Ти? Мене?
ПИЯК: Бо я до тебе ще торкнуся... (До Мані.) Хіба ж не правда, панно Манцю?!
БАТЬКО: Свиня!
ПИЯК: Свиня!
БАТЬКО: Свиня!
Завіса.
Акт ІІ
Півморок у великій залі.
ГЕНРИК (опирається на колону):
Відгадуючи
Сенс цього сну...
У напівзатінку проходять парами Вельможі й ступають сходами на підвищення, яке губиться в мороці.
ПЕРШИЙ ВЕЛЬМОЖА: Прислуга ця до послуг слугувала!
ДРУГИЙ ВЕЛЬМОЖА: А наш король нікчемний корчмар корчемний!
Проходять.
ТРЕТІЙ ВЕЛЬМОЖА: Тут зараз шлюб відбудеться.
ЧЕТВЕРТИЙ ВЕЛЬМОЖА: Шлюб? Пхе! Це фарс!
Проходять.
П׳ЯТИЙ ВЕЛЬМОЖА: Чи довго ми ще мусимо видурюватись і випинати свою глупо́ту в соромо́ту слуги служилої?
ШОСТИЙ ВЕЛЬМОЖА: А той пияк утік із пут і нипає в околиці.
Проходять. Наближається Батько.
ГЕНРИК: Батьку!
БАТЬКО: То я, мій Генрику... Готується твій шлюб. Зара ми тобі такий шлюб дамо, аж очі рогом вилізуть... (Показує пальцем у темряву.) Тама вже шлюб готується. Тіко тримайся хвацько!
ГЕНРИК: Та що ж воно за шлюб, і хто його даватиме, де, як?
БАТЬКО: Хто-хто? Єпископ. Я тут єпископа привів, шоби було все як належить, і добре все обміркував, але держи фасон, мій Генричку, держи фасон... аби, крий Боже, не осоромитись, інакше шлюб твій дідько вхопить... І пам’ятай, що тут не тіко про твого батька мова, а й про твою обраницю...
ГЕНРИК (у простір): Часом мені здається, що все це дуже мудро, а деколи, що...
БАТЬКО: Тихше... Геню, тіко ж ти мене не зрадь, бо тут не бракне зрадників... Не виставляй мене на посміховисько, мій Геню... Бо тут є зрада... зрада... зрада... Зрада! (Віддаляється, вступає на підвищення.)