ГЕНРИК: Я ще не знаю своїх почуттів!
Світло. Проступає Батько на підвищенні, навколо нього Рада і Двір. Обличчя Вельмож виразні до меж карикатури, мудрі — глумливі — убрання розкішні, проте межують із клоунадою.
ГЕНРИК: Скільки ж могуті в усьому цьому...
Виходить поперед трон.
Я тут!
БАТЬКО: Генрику!
РАДА і ДВІР: О, Генрику!
ГЕНРИК: О, Генрику!
БАТЬКО:
О, Генрику, мій сину, приступаємо
До церемонії твого обручення. Й за мить
Кортеж дівочий приведе дівицю,
З якою поєднаєшся навіки.
Ну а тоді амінь, амінь.
МАТИ (палко): Амінь.
КАНЦЛЕР (мудро й шляхетно): Амінь. Це ве́лична й піднесена заява.
ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК (збоку): Це дурнувата і смішна заява.
БАТЬКО (начебто йому лячно):
Скажу,
Що зараз тут відбудеться. За мить. Бо мусить це відбутися, бо я так наказав, засвідчив...
А коби хтось зашкодити хотів!.. Геть, геть, нікчемні пси, геть, голодранці!
О ви, панове радники мої! Як нам відомо,
Тут не бракує криводушних, тих-во-во... нікчемно-прикорчемних
П’яниць свинячих і засвинених,
Заслинених,
Що нападали вже на мене і особи недоторканної моєї, теє... як його... діткнутися хотіли...
РАДА і ДВІР: О мій Боже!
БАТЬКО: Хоч я й король!
РАДА і ДВІР: О мій Боже!
БАТЬКО: Хоч я недоторканним є!
РАДА і ДВІР: О рани Йсусові!
БАТЬКО (тяжко, склеротично): О Боже-Боже, це жахливе святокрадство, блюзнірство нетерпиме та немислиме, невибачальне. Ну а в додачу буцім ота свиня, пияк той свинський вирвався із пут і чосу дав, бо варта нализалася...
О, Канцлере моєї Ради, замкнути брами накажи і щоб сторожа була напоготові, бо як горівка у довбешці, завше є ризик! Мені свербить...
Замкнути брами накажи.
ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК (зненацька й безцеремонно): Ха-ха, цього не може бути!
І знову ха-ха-ха!
ЗРАДНИКИ: І знову ха-ха-ха!
БАТЬКО: А то що?
ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК: Даруйте, Ваше Величносте, даруйте щиро, проте Величність Ваша не може замикати свої брами перед усяким пияком. Це значило би, що Величність Ваша злякалася якогось пияка, тим часом це немислимо, бо є зневагою до Вашої Величності, а Ви, Ваша Величносте, не можете зневажити Величність Вашу...
ЗРАДНИКИ: Добре каже!
БАТЬКО: Що-що-що?
Я тіко так, згадав, що той пияк свинячий набрався вже відваги... та й тото... а як не можна, то й не тре. Га, свині, тіко забагато тут собі не дозволяйте... Преці я знаю, звідки вітер дме!
Не тре цієї клопотнечі,
Бо наш обрядець буде такий лепський,
Шляхетний, люксусовий і врочистий,
У всій ясновельможності монаршій,
Що жаден хам невмиваний нігди
Не посягне на нього, ні!
(У захваті.)
Тож гримніть, сурми, бо мій син
Во славу батька у подружній стан
Моїм священним актом,
Моїм найвищим королівським актом —
Вперед, вперед! Даєш його сюди!
РАДА і ДВІР (яро підводяться): Вперед, вперед! Даєш його сюди!
БАТЬКО: Стояти, стійте, бо тре перше все обмислити, щоб добре вийшло... Мені свербить. О, Канцлере моєї Ради, почухай осьо-сьо. А де церемоніальна мантія? Накиньте синові моєму церемоніальну мантію, ще капелюха надягніть великокняжого і припасуйте, теє-то як його... меча святого!
ДРУГИЙ ВЕЛЬМОЖА: Амінь..
ТРЕТІЙ ВЕЛЬМОЖА: Це мудро.
ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК (збоку): Це тупо, наче дуб!
ДРУГИЙ ВЕЛЬМОЖА: Могутній і прекрасний вигляд матиме у тім вбранні оцей шляхетний молодик.
ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК: Комічний та ідіотичний вигляд він матиме, але це його діло.
Пауза.
ГЕНРИК: Я мушу надягнути це на себе? (Владзьо подає йому шати.) О, це ти?
ВЛАДЗЬО: Це я.
ГЕНРИК: Ким ти тут є — а радше, чим ти є?
ВЛАДЗЬО (ніяково, начебто соромиться): Мене тобі служити вирядили, при... принце...
ГЕНРИК: Я щось не можу з тобою говорити, бо... Я скутий... скуто почуваюся... Дай мені капелюха. У мене чудернацький вигляд?
ВЛАДЗЬО: Такий собі.
ГЕНРИК: Ще припасуй мені меча святого. Це фарс, та й байдуже. Найважливіше тут, що я її пошлюблю.
І миттю цей діалог «осторонь» стає голосним і явним, начебто вони забули про присутність Короля і Двору.
ВЛАДЗЬО: Звісно, що байдуже. Найважливіше, що ти її пошлюбиш.
ГЕНРИК: Я мушу пристосуватись до обставин, але не думай, що я усі ці вихватки сприймаю як щось серйозне... Отак, з цікавості.