Це радше, щоб дізнатись,
Що з того вийде, ну бо чим
Воно мені зашкодить?
Порозважаюся...
ВЛАДЗЬО:
Та звісно,
Ліпше розважатися,
Ніж нудьгувати...
ГЕНРИК: Отож-бо власне!
Повертається до Короля в своєму церемоніальному вбранні, сміх Зрадників, лунають дошкульні глумливі прізвиська.
ПЕРШИЙ ЗРАДНИК: Паяц!
ДРУГИЙ ЗРАДНИК: Блазень!
ТРЕТІЙ ЗРАДНИК: Псих!
БАТЬКО (грубо): Тиші-і-і-і!
Стуляйте пельки один з другим! Я голосу вам не давав! Я голос дав моєму синові.
Нехай промовить. (З острахом.) Мов, мій Генрику!
ГЕНРИК: Що мушу я сказати?
БАТЬКО (з жахливим переляком): Промов, але, на милість Божу, щоб мудро мовив ти... Щоб мудро, мовив, значицця! Мовчі-і-іть, свинюки, от побачите, як син мій промовлятиме... він хутко вкаже вам на ваше місце і нагадає, де ви є і перед ким, він вас навчить. Промов, мій Генрику, тіко щоб мудро, повідай мудре щось... Я від душі тобі кажу, бо як немудре... ми осоромимося.
ГЕНРИК: То й що?
БАТЬКО: Вони тіко на те й чекають!
Очікування.
ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК: Він наплете дурниць, бо в нього дурнуватий вигляд.
ДРУГИЙ ВЕЛЬМОЖА: Він мудро мовить — гляньте, який у нього мудрий вигляд.
Очікування.
ГЕНРИК (поволі):
Направду
Не знаю, що мені казати,
Та миттю я про це дізнаюся по тому,
Як промовлю.
ПЕРША ГРУПА: Чудова думка!
ДРУГА ГРУПА: Думка ідіота!
ГЕНРИК (замислено):
Хай я дурний, а все ж таки
Щось мудре мушу мовити...
УСІ: Оце вже зізнання...
ГЕНРИК (щиро):
І знову моє слово
Предивно набирає сили,
Коли я сам-один
До вас говорю.
Одначе, що ж мені сказати?
(Сам до себе.) Якщо промовлю мудро,
То вийде по-дурному, бо я дурний.
А як дурне скажу...
БАТЬКО: Ні-ні, мій Геню!
ГЕНРИК (сам до себе):
Якщо не зможу втриматися на висоті вельможності цієї, вельможність скотиться до ями мого фарсу. Не можу вигадати нічого мудрого. Самі лише слова нікчемні і думки дрібні... Зараз! Бо я вже знаю, що скажу!
(До всіх.) Нікчемні мої слова,
Проте вони відлунням відбиваються від вас, отож ростуть авторитетом — авторитетом не того, хто промовляє, а тих, хто слухає.
ПЕРША ГРУПА:
Гарно сказав!
Мудро сказав!
ГЕНРИК:
Я тут верзу дурниці,
Але ви мудро мене слухаєте, тож
Стаю я мудрим.
РАДА і ДВІР: Мудрість! Мудрість!
МАТИ: А що! Це голова!
ГЕНРИК:
Я гідності не маю. Казна-коли
Я втратив гідність. Але мій БАТЬКО
Покликав до нової гідності мене. Отож стаю
Мудрішим і гіднішим, ніж я є.
І я приймаю це,
Так точно, я приймаю.
І свідчу, що бажаю взяти вищий шлюб. Даєш його! То де вона?!
Ведіть негайно — і вперед, вперед!
РАДА і ДВІР (яро підхоплюються):
Мудрість, гідність, шлюб! Даєш його!
Вперед, вперед, вперед!
БАТЬКО (гучно):
Із гідністю і мудрістю незмірними промовив син мій! То прочиняйте брами і молоду ведіть, а ще, як той казав, Єпископа святого, а труби хай сурмлять в саме нутро природи всім риком препотужним, щоб настрахати й відстрахати, коби хто яке свинство, преці тут свиней, мов гною, свиня, свиня-я-я... свиня-я-я!
Сурми, заходить Маня з кортежом дівиць, у розкішному вбранні, сурми, у другі двері заходить Єпископ Пандульф із почетом.
БАТЬКО: Геню!
РАДА і ДВІР: О, Генрику!
ГЕНРИК: О, Генрику!
БАТЬКО: (здушеним голосом, начебто йому лячно): Розпочинається... В родині нашій бували тіко чесні шлюби. Не плач, мати. (До Мані й Генрика.) Станьте-но тут разом... голови схиліть... (Голосно.) Беремося ми до святого акту подружнього в ім’я Батька і Сина... (Вбік.) Ви колінкуйте і, цей-во... хай гримнуть труби... Нехай ті дружки шлейф підіймуть... Ти, канцлере, подай мені берло... і насади корону... (Голосно.)
В ім’я Батька і Сина... (Вбік.)
А зара нехай священик з’єднає руки святою перев’яззю на цього акту знак.
Акту разючого, всепереможного,
Дробильного ущент і досконалого
Під нашою вельможністю!
Труби, гриміть! І теє, як його...
Подайте перев’язь святу! Навколішки!
О Йсусе Христе! Боже! Люди!
Так має бути! Так відбудеться! Це акт мій! Це, бачця, моя воля!
ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК (голосно, нахабно): Зрада!
Вривається Пияк.
БАТЬКО (обараніло): А що то — оцево?