Довга хвилина тиші.
ПИЯК: З вашого дозволу... Нічого тут такого... Я тіко так...
БАТЬКО (в остраху): Гей, допитати цього чоловіка, хто смів дозволити йому сюди прийти, й усунути його з цієї зали.
ПИЯК: Фляшка чистої, одна літра, вишнівка, чотири гальби й оселедець!
ГОЛОС: П’яний.
ДРУГИЙ ГОЛОС: Як чіп...
Сміх, полегкість.
ГЕНРИК:
Цей чоловік мені незнаний, а все ж таки
Знайомим здався...
(Із патетичною лагідністю.)
Одне затямив я:
Будь-що із того, що тут відбувається,
Може мені незнаним бути...
БАТЬКО: П’яний... Викинути і випорожнити, щоб навіть слід загув...
КАНЦЛЕР (підходить до Пияка): Звідки ти тут узявся, чолов’яго, невже не знаєш, що стоїш перед лицем Його Величності?
ПИЯК: Гик... А це ж бо Король Ясновельможний! О Матір Божа!
БАТЬКО:
Добре вже, добре,
За щастя май, селюче, що побачив короля,
А зара катуляй домів, проспися.
Сумна, панове, ця ганебна пляма
Пияцтва, що винищує наш люд!
ДВІР: О так, воістину!
КАНЦЛЕР: Візьми це на горілку — і адью...
Чому не забираєшся?
Кілька тих подальших закликів мусять мати в собі щось тупо-механічне.
ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК: Чому не забираєшся?
ПИЯК: Бо я не можу.
ДРУГИЙ ВЕЛЬМОЖА: Не можеш?
ПИЯК: А от не можу.
ТРЕТІЙ ВЕЛЬМОЖА: А чому це він не може?
ПИЯК: Я завстидався.
КАНЦЛЕР (до Батька): Селюк цей стушувався, не годен з місця зрушити. Не знає, де й себе подіти, ги-ги-ги!
БАТЬКО: Ги-ги-ги!
КАНЦЛЕР: Ги-ги-ги!
Показує пальцем на двері.
Геть, я сказав!
ПИЯК (із подивом): Палиць!
КАНЦЛЕР: Геть!
ПИЯК: Палиць!
КАНЦЛЕР: Вийди!
ПИЯК: Пальцьом показує. Ото вже палиць!
ДВІР: Ги-ги, пальцьом, пальцьом.
ПИЯК (роздивляється свій палець): То не такий, як мій... Мій є чорнявий, миршавий... такий ото домашній, селюцький палиць... теє... в сам раз у носі длубатись.
Сміх.
Грубезний палиць, хамський... навіть сором таким особам показати...
КАНЦЛЕР: Гей, забиратися!
ПИЯК: Та був би я пішов, але не можу — всі задивилися на палиць мій.
ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК: Чому ти не сховаєш пальця до кишені?
ГОЛОСИ: Запхай його у вухо! Або в око!
ПИЯК: Сховав би був, але не можу, бо всі на нього дивляться!
І хай би я куди пальцьом тим тицьнув (мимохіть показує на Генрика), усі туди одразу позирають.
ГЕНРИК (тихо): Свиня...
ПИЯК (тихо): Свиня...
(Голосно.) Ото на палиць мій ся задивили, буцім він надзвичайний! Що більше дивляться, то більше він надзвичайні́є, а що більше він надзвичайніє, то більше дивляться, а що більше дивляться, то більше він надзвичайніє, а що більше він надзвичайніє, то більше дивляться, а що більше дивляться, то більше він Надзвичайніє...
Це надзвичайний палиць! Це сильний Палиць!
Ото вже мені пальця́ того напомпували!
І коби зара я до кого отим пальцьом моїм отак... торк...
БАТЬКО: Мовчи!
ПИЯК: Нехай би й до якої недоторканної особи...
БАТЬКО: Мовчи!
ПИЯК (брутально): А як торкнуся, то напхаюся!
ЗРАДНИКИ: Даєш його! Вперед! Вперед!
БАТЬКО (крик): Свиня!
ПИЯК (крик): Свиня!
БАТЬКО (дуже спокійно):
О люди, радники моєї Ради, і ви, вельможі Вельможності моєї... (Вибухає.) Держіть мене, бо я
Розтріскаюся! (Нажаханий власним вибухом.) Вибухну... і
Розтріскаюся!
Я гнівом вибухну таким жахливим,
Жаским, що... о... о... о...
Страх, пере́страх! (Слабне.) Я заслаб...
МАТИ: Ігнацію! Таж він заслаб!
ДВІР: Король заслаб! Король наш занедужав!
БАТЬКО (слабко, благально): Геню...
ДВІР і РАДА (потужно): О, Генрику!
ГЕНРИК: О, Генрику!
Генрику, в ім’я Батька, в ім’я Сина
І в ім’я Батька і Сина!
Генрик підходить до Пияка, палець якого домінує над сценою.
ГЕНРИК: Свиня!
ПИЯК: Свиня!
ГЕНРИК (спокійно): Свиня! Сховай цей палець!
ПИЯК (п’яний): Нічого я не знаю!
ГЕНРИК: Сховай, бо я тобі його сховаю силоміць!
ПИЯК: Фляшка чистої.
ГЕНРИК: Сховай, бо я накинуся на нього і сховаю тобі його... Накинуся...
(За мить.) Стирчить ідіотично... Прямо посередині... Ні-ні, не можу я накинутись... бо все це маячня...
Це надто все дурне...
ЗРАДНИКИ (різко): Дурне!