ПИЯК (підхоплює): Так, зрада!
ЗРАДНИК: Зрада! Геть короля!
ЗРАДНИКИ (оточують їх, упівголоса): Геть короля!
ГЕНРИК: Ви зрадники! І я не це хотів сказати!
ПЕРШИЙ ЗРАДНИК (тоном заколотника): Панове, наш принц з нами! Геть короля!
Нехай живе новий король!
ЗРАДНИКИ: Нехай живе!
ПИЯК: На короля!
Заколотники разом з Генриком ідуть до Короля. Юрма гостей розступається, відкриваючи перспективу на Короля, який чаює разом із Королевою і Манею. Поблизу Владзьо.
ГЕНРИК: Ні, я не це хотів сказати!
ДВІР:
Як мило у затишних кулуарах
Вести легенький флірт на файв-о-клок.
Ах, мускули дівочі та бюсти парубочі!
І сам Його Величність робить дому честь!
БАТЬКО (занепокоєний, бачить, як до нього наближується Пияк): А то ще хто?
ГЕНРИК: Це закордонний дипломат чи навіть сам посол!
БАТЬКО: Посол, ага. Ну, хай би лиш не осоромитись... (Голосно.) Ми раді привітати Високодостойного амбасадора під дахом нашим.
ПИЯК: Для мене це великі честь і шана. (Кланяється Мані.) Дозволь, о найпрекрасніша з дівиць, вчепити квітку мого служіння лицарського над крайкою твоєї приязні.
МАНЯ: Дякую.
БАТЬКО: Слухай сюди, посланнику: моє бажання, щоби стосунки поміж нашими імперіями згідно з гармонією і міжнародним співробітництвом до зміцнення й безпеки, а ще довічний мир, що передвік становить постулат, а також в інтересах усього людства. Якщо, свиня, ти зважишся мене штовхнути, то я тебе по писку і в кайдани.
ПИЯК: Безпека й зміцнення, а також людяність у дусі співробітництва і в інтересах миру становлять ключовий незламний постулат нашої мирної ініціативи, оживленої духом згоди. А я тебе штовхну й напхаюсь і, штурхнувши, ще й перепхну тебе, свиня.
БАТЬКО: А може, тістечок оцих?
ПИЯК: Дякую щонайпокірніше. (До Генрика, вбік.) От прямо зараз! Пальцем прямо в пузо!
ГЕНРИК: Батька?
ПИЯК: Сам будеш королем!
ГЕНРИК (замислено): Я?
Сцена завмирає.
Я не кажу цього серйозно... Але якби... Звалити цього батька і перебрати владу. Опанувати! Так! Опанувати!
Як страшно все від мене вислизає!
Я не паную ні над чим. І я
Є іграшкою іграшки. Опанувати!
Ах,
Якби я міг опанувати! Запанувати!
Я не кажу цього серйозно... Але якби звалити цього короля? На що він мені здався? Я вивищив його, щоб він мені дав шлюб. Проте навіщо брати шлюб з руки чужої? Якби я став володарем, сам дав би собі шлюб, ще й найчистіший, найчесніший. Ну а тоді вже я закони диктуватиму. І я собі встановлю святість, чистоту і таїнство — якщо цього запрагну!
О Боже! Якби я міг запанувати!
Бог! Який ще Бог? Батько! Який там батько? Я сам собі їх встановив. Вони з моєї ласки, з моєї волі! То й пощо колінкувати перед ними? Чому б не колінкувати перед самим собою, собою і собою, єдиним джерелом мого закону?
Цить... Не кажи цього. Навіщо ти це мовиш? Ти мовиш те, що він (показує на Пияка) тобі наплів.
Ну він наплів — і що такого?
Його я також знищу! Я королів творю!
Я мушу бути королем!
Я тут найвищий! Нічого вищого від мене! Я є Богом!
І це мій палець, палець мій, яким я... (Нажаханий.) Неправда! Я тільки так, на жарт кажу! Це все неправда! Нізащо я не зраджу мого батька. І короля мого!
(До Пияка.)
Не зраджу!
ПИЯК: Не зрадиш ти... свиня?
БАТЬКО (почувши): Що-що?.. Тут зрада?..
ГЕНРИК: Ні, я не це хотів сказати!
БАТЬКО: Не підходь!
ГЕНРИК: Я не підходжу!
БАТЬКО: Не рухайся! Нехай ніхто не рухається!
ГЕНРИК: Я не рухаюся! (У відчаї.)
Чому ти мене боїшся?
БАТЬКО: Я? Геню, сину мій, дитя моє, як же я можу тебе боятися, мого заступника, опору, приятеля? Ні-ні, Геню, я не боюся...
ГЕНРИК: То й заспокойся...
БАТЬКО: Поправ мені цю перев’язь, о-о, поправ!
Поправ мені цю перев’язь...
ГЕНРИК (поправляючи перев’язь):
Увесь дрижить і серце його бахає, і піт рясний зросив
Його ланіти...
БАТЬКО (тихо): Тихше... Генрику...
ГЕНРИК: Що?
БАТЬКО: Ліпше, щоби ти пішов... Іди.
ГЕНРИК: Чому?
БАТЬКО: Мій Генричку, як можу я тебе боятися?... Хіба краплинку, тіко троха... ледь-ледь і про всяк випадок... Проте я, Генрику, король, то й ліпше буде тобі піти, бо хоч воно й манюнє, а королем росте в мені... і, теє-сеє, бубнявіє тим королем, мій Генрику... і може вибух статись! Ану як понесе мене король!